ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)
(640/625-547 до н. е.) -загальновизнано вважається "першим" філософом. Походив зі знатного роду. Відомий своєю політичною та суспільною діяльністю, належав до знаної групи "сімох мудреців". За Геродотом, Т . пропонував створити одну центральну іонійську раду, щоб спільно захищатися від завоювань з боку Азії.
Відома і його природничо-наукова практика. Т. багато подорожував, був в Єгипті, де вивчав щорічні розливи Нілу та здійснив обміри висоти пірамід за допомогою відкинутої ними тіні. Загального визнання здобув тим, що вдало передбачив затемнення сонця 28 травня 585 до н. е., послуговуючись методом спостереження за природними явищами та аналізом їхнього представництва в хронологіях та історіях.
Класичний зразок викладу філософії Т. наводить в "Метафізиці" Арістотель: "З перших філософів найбільша частина була думки, що тільки у вигляді матерії ...існують початки ...всього. Та не всі вони вважають те саме за розмір і вигляд такого початку, але Талес, що був засновником того роду філософії, вважав ним воду (через те заявив, що земля є з води). А взяв цей висновок імовірно з того, що бачив і те, що їжа всього волога, і саме тепло з того походить і тим живе (а з чого щось походить, то те є початком усього)... і що насіння всього має вологу природу. А вода є початком поставання вологого" (11, АЗ).
Т. намагався для "всього" відшукати єдине і однинне начало, принцип, який би пояснював цілісність і однорідність буття. Таким началом він визнавав те, що є водночас максимально наближене до природничого буття - воду, і, як на час Т., могло б бути зображене гранично відстороненим, зі значною мірою абстракції природничим та чуттєвим началом.
Думки Т. з приводу світобудови знову існують у викладі Арістотеля. Він полемізує з точкою зору Т., який розташовував Землю, яка спочиває, на воді.
Визначаючи рушійні сили буття, Т. висловлював припущення щодо провідного значення душі: "На основі спогадів про Талеса здається, що й він вважав душу чимось рушійним, якщо сказав, що камінь має душу, бо порушує залізо" (А 2). У фрагменті Арістотеля йшлося про камінь-магніт. Проте, знаходимо і свідчення визнання Т. духовної основи світу за богами: "Талес думав, що все є повне богів" (А 5). Про співвідношення креативної ролі богів за традиційними поглядами, та такої ж креативної ролі води - все походить з води, -у філософських поглядах Т. жодних звісток не знайдено.
Т. П. Кононенко
ТЕОФРАСТ
(бл. 370 - 288/286 до н. е.) -давньогрец. філософ, сподвижник Арістотеля, про якого Цицерон із захопленням писав: "найвишуканіший, найрозумніший з усіх філософів". Про його життя до зустрічі з Арістотелем відомо мало. Походить з лесбоського Ересу. За свідченням Плутарха, Т. двічі звільняв рідне місто від тиранів. Він прожив довге життя (бл. 85 років), навчався в платонівській Академії, був другом Арістотеля, від якого успадкував бібліотеку. Після смерті останнього (322 до н.е.) очолив школу, ставши її керівником і володарем. Його діяльність як адміністратора і теоретичного лідера була дуже плідною.
Теоретична діяльність Т. була досить різнобічною і плідною. Про це свідчать численні фрагменти і дві роботи з ботаніки, трактат "Етичні характери", декілька малих праць з природознавства, частина метафізики. На думку фахівців, роботи з природознавства були лише часткою великої енциклопедії знання, яку підготував Т.
У цілому він поділяв філософські ідеї Арістотеля, намагаючись внести деякі доповнення. Разом з Евдемом розширив і дещо змінив арістотелівську логіку. Поважаючи думку вчителя, Т. вважав деякі положення метафізики такими, що неможливо довести (вчення про доцільну діяльність природи, вчення про Першодвигун та його взаємозв'язок зі світом). Пропагуючи "фізику" Арістотеля, він змінив вчення про рух, визначення простору тощо. Т. стоїть на принципах емпіризму, спостереження та індуктивності. Його твори з ботаніки зробили авторитет вченого непересічним протягом не тільки Античності, але й Середньовіччя. Т. вніс зміни у вчення про душу, визначаючи самостійність, саморухомість і незалежність від тілесності її вищих областей (мислення). За свідченням Плутарха, був автором музикальної теорії. Відомий твір Т. "Характери" складається з тридцяти замальовок людських портретів, серед яких: "Відчайдушний", "Базіка", "Підлесник". Розробив етичне вчення.
О. В. Алєксандрова
ФАЛЕС
див. Талес.
ЦИЦЕРОН МАРК ТУЛЛІЙ (Marcus Tullius Cicero)
(106— 43 до н. е.) - видатний римський мислитель, оратор, державний діяч, літератор. Писемна спадщина Ц. (58 судових та політичних промов, 19 трактатів та більше ніж 800 листів) демонструє істотне тематичне розмаїття, до неї належать наступні роботи; "Про оратора", "Про природу богів", "Про передбачення", "Вчення академіків", "Про межі добра і зла", "Про долю", "Про обов'язки", "Про дружбу", "Про старість", "Про державу", "Про закони". Погляди Ц. були сформовані під впливом вчень абсолютної більшості течій елліністично-римської філософії. Він навчався в представників епікурейської школи Федра і Зенона, стоїцизму Діодота і Посідонія, перипатетичної школи Стасея, академіків Філона з Ларісси та Антіоха з Аскалона. Філософські розмисли Ц. можуть бути визнані реалізацією прагнення створити максимально ясне і точне бачення нагальних, для тогочасних інтелектуальних кіл, проблем, та водночас, віднайти цілком практичне і помірковане пояснення можливості їх подолання. Вчення Ц. визначають втіленням еклектизму через те, що він прагнув примирити позиції усіх знаних на той час філософських течій. Зокрема, Ц. узгодив постулат стоїків про "самодостатність доброчинності" та перипатетичну настанову вважати добробут та комфорт "бажаними" атрибутами щастя. Стоїчне бачення долі як нездоланного фатуму Ц. переосмислив, визнавши дійсність свободи волі людей, а отже й їх здатності боротися за власне благополуччя. Аналіз моральних обов'язків, Ц. здійснив у контексті дослідження обов'язків громадянських, які пояснював у дусі природного права. Наслідуючи Полібія, Ц. вважав найліпшою формою державного правління ту яка поєднає в собі елементи демократії, аристократії і монархії. Максимально близькою до ідеалу Ц. вважав римську республіку, де правління здійснювалось водночас народними зборами, сенатом та консулатом. Ц. не став автором цілком оригінальних філософських суджень, але спромігся створити цілісне вчення, що акумулювало в собі найбільш плідні міркування видатних мислителів доби еллінізму.
Г. В. Бокал
СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)“ на сторінці 1. Приємного читання.
