ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР
(1891-1937) - укр. філософ, естетик, засновник філософської школи в укр. літературній критиці, дійсний член АН УРСР (1929). Навчався у Львові, Відні, Берліні і Парижі, закінчив Ін-т червоної професури в Москві (1924), проф. Московського ун-ту, ректор (1925) Ін-ту філософії при ВУАМЛІНі в Харкові. Ю. сприймав марксизм як теорію діяльності (практики). Рушійна сила історії, за Ю., - це боротьба людини з природним хаосом, внаслідок чого історія людства трансформується в історію культури, сама ж культура йтиме далі між двома полюсами - стоїчним (гесіодійським) та гедоністичним (анакреонтичним). В естетичній теорії Ю. йшов до синтезу марксизму з феноменологією, а в галузі літературної критики - до синтезу марксизму з літературною герменевтикою. Полемізуючи з фройдизмом і неокантіанством, Ю. велику увагу приділяв критиці догматичному марксизму, чим викликав підозріння в ревізіонізмі (і ще більш серйозно - в націоналізмі). Ю. був репресований (але не заарештований) у 1933, а в 1937 — заарештований і розстріляний. Відомий своїми працями з історії філософії (гегельянство, Гуссерлева феноменологія, Фройдів психоаналіз та ш.), Ю. водночас пише літературознавчі праці про творчість Винниченка, Тичини, Бажана та ін. Ю. виступав проти жорсткого розмежування філософської і літературної творчості, вказував на принципову нерозривність раціонально-логічного та образно-інтуїтивного моментів яку науці, так і в мистецтві.
ЮРКЕВИЧ ПАМФІЛ
(1826-1874) - укр. філософ, представник "філософії серця". Нар. у родині священика в с.Липляве Золотоніського повіту Полтавської губ., закінчив Полтавську семінарію (яка на той час знаходилась у Переяславі), потім Київську духовну академію (1847-51), в якій був залишений викладачем ("наставником"). У 1861 після більш як десятилітньої заборони на викладання філософії в ун-тах Росії Ю. було запрошено для читання лекцій у Московському ун-ті. Ю., за словами Г.Шпета, виявився єдиним у Російській імперії "достатньо філософськи підготовленим, щоб зайняти без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру". У 1863-73 - декан історико-філологічного ф-ту Московського ун-ту. Похований у Москві на цвинтарі Даниловського монастиря. "Філософія серця" Ю. підводить своєрідний підсумок доби класичної укр. філософії. Ю. вирізняє три сфери реальності: це, насамперед, "царство ідей" або вічної правди - ноуменальний світ (подібний до царства ідей Платона); по-друге, "царство розумних істот", або реальний світ і, нарешті, "царство примарного існування тілесного світу", або феноменальний світ. Активна взаємодія цих світів і становить гармонію цілого (у своєму розмаїтті) світу, проте, не означає повної "прозорості" царств, зокрема, царства розумних істот. Звичайно ж, розум, оперуючи ідеями, пізнає буття розумних істот, але, будучи сферою загального, принципово не вичерпує індивідуального. Цілком спроможний відповісти на питання, що є розумні істоти, він не здатний сказати, хто вони є. Непроникна для розуму "голови" глибина особистісно-індивідуального є те, що представники укр. класичної філософії від Сковороди до Гоголя називали "серцем" (і натяки на яку знаходимо ще в XVI ст. у К. Ставровецького і, навіть ще раніше - в Іларіона). Розум виявляє загальне в діяльності людей, "серце" ж - основа неповторності людської особистості; тим то в "серці" творяться ті явища і події історії, які принципово неможливо "вивести" з загальних законів. "У серці людини, - міркує Ю., - лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, що не випливають з жодного загального поняття чи закону". Звичайно, розум, "голова" керує, планує, але "серце" — породжує. "Серце породжує лише ті явища душевного життя — зауважує Д. Чижевський, коментуючи ідеї Ю., - які не можуть бути з'ясовані загальними закономірностями психіки. В ту сферу, що в ній панує загальна закономірність і правильність, серце не втручається. Воно лише розкриває себе в цій сфері, і то не разом, а помалу, раз по разу. У глибині серця завше залишається джерело нового життя, нових рухів та стремлінь, які не вмішуються в закінчені обмежені форми життя душі і роблять її придатною для вічності". Ю. стоїть біля джерела т. з. "конкретного ідеалізму", розвинутого згодом у працях Вол. Соловйова (останній був студентом Ю. в Московському ун-ті і надзвичайно поважав свого вчителя), братів Трубецьких, історика В. Юрчевського та ін. Через них вплив Ю. поширюється на школу київського екзистенційного гуманізму, представленого, насамперед, іменами М. Бердяєва, В. Зеньковського та ін.
ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР“ на сторінці 1. Приємного читання.
