ОРТЕҐІАНСТВО
див. Мадридська школа.
ОСТІН (AUSTIN) ДЖОН
(1911-1960) - брит. філософ-аналітик, представник лінгвістичної філософії, головний представник Оксфордської школи філософії мовних актів. Народився в Ланкастері в сім'ї архітектора. Навчався в Оксфордському коледжі Балліол, де й продовжив свою академічну кар'єру. Займав посаду проф.., моральної філософії з 1952 до ранньої смерті від раку у I960. Під час 2-ї світової війни працював в аналітичному відділі, де отримав звання підполковника і відігравав важливу роль у плануванні висадки десанту в Нормандії.
В основі філософської концепції О. лежить ідея про те, що головною метою філософського дослідження є прояснення виразів повсякденної мови. Значну частину своєї роботи він здійснював в усних обговореннях, тому в О. порівняно мало опублікованих праць. Багато його виступів було спрямовано проти невірного, тобто такого, що порушує логіку "повсякденної" мови, вживання слів і цілих фраз окремими філософами, але основна його увага спрямована на аналіз уживання таких термінів, як "знати" та "істинний".
О. критикував широко визнану в аналітичній філософії теорію "чуттєво даного", тобто змісту відчуття й сприйняття, які нібито осягаються безпосередньо в пізнавальному акті. О. вважає, що насправді ніколи не можна бути упевненим у своїх власних відчуттях. Ми не тільки можемо їх неправильно назвати чи позначити, але й можемо мати серйозну невпевненість щодо них. О. також стверджує, що за терміном "знати" зазвичай слідує не пряме доповнення, а додаткове речення із сполучником "що", і якщо цей факт цілком усвідомлений, розходження між знанням про чуття й іншими видами знання втрачає всяке значення.
Загальне філософське заперечення проти всіх претензій на знання, за О., виражається в наступному міркуванні: знання не може бути помилковим, а "ми, очевидно, завжди чи практично завжди піддані помилкам". Але такого роду заперечення виявляє внутрішній зв'язок між дієсловом "знати" і такими "виконавчими" словами, як "обіцяти", що й позбавляє це заперечення його сили. Фраза "я знаю" — не просто "описова фраза"; в деяких важливих відношеннях вона є ритуальною, подібною до фрази "я обідаю", "я роблю", "я попереджаю" і т. п. Прикметник "істинний", за О. не повинен застосовуватися ні до речень, ні до суджень (propositions), ні до слів. Істинним є висловлювання. Висловлювання істинне, коли стан справ, з яким воно співвідноситься за допомогою угод, що його роз'ясняють, однотипний тому стану справ, з яким використане речення співвідноситься за допомогою описових угод. А будь-яка спроба сформулювати теорію істини як образу виявляється невдалою внаслідок суто конвенціонального характеру відносин між символами і тим, до чого ці символи відносяться. О. вважає, що багато фраз, розглянутих часто як висловлювання, взагалі не повинні розглядатися як істинні чи помилкові.
Інша проблема, що знаходилася в центрі уваги О., - можливість пізнання "чужих свідомостей" в їх відображенні в мові. О. сподівався, що в результаті його діяльності виникне нова дисципліна, що є симбіозом філософії й лінгвістики, - "лінгвістична феноменологія". Він гадав, що пізнання свідомості інших людей зіштовхується з особливими проблемами, але, подібно до пізнання будь-якого іншого виду, воно ґрунтується на попередньому досвіді та на особистих спостереженнях. Припущення про те, що це пізнання переходить від фізичних ознак до фактів свідомості, помилкове. О. вважає, що віра в існування свідомості інших людей природна; обґрунтувань вимагає сумнів у цьому. Сумніватися тільки на підставі того, що ми не здатні "самоспостерігати" сприйняття інших людей, означає йти помилковим шляхом, тому що, хоча самі й не спостерігаємо почуттів інших людей, ми дуже часто знаємо про них.
Важливе місце в роботах О. займає уведення понять перформативного й констатуючого висловлювань, що він розглядає як черговий крок у розвитку логічних уявлень про межу між осмисленими й безглуздими висловлюваннями. Під першим він розумів висловлювання, що є виконанням деякої дії ("Я обіцяю, що..."), під другим - дескриптивне висловлювання, здатне бути істинним чи помилковим. Надалі ці ідеї були перетворені в теорію мовних актів. У цілісному вигляді вони були викладені О. в курсі лекцій "Як конструювати дії за допомогою слів" ("How То Do Things With Words"), прочитаному в Гарвардському ун-ті в 1955. Єдиний мовний акт уявляється О. як трьохрівневе утворення. Він щодо використовуваних у ньому мовних засобів виступає як локутивний акт; щодо поставленої мети й ряду умов його здійснення - як іллокутивний акт; щодо своїх результатів - як перлокутивний акт. Головним нововведенням О. в цій схемі є поняття іллокуції, тому що локуцією завжди займалася семантика, а перлокуція була об'єктом вивчення риторики. О. не дає точного визначення поняття іллокутивного акту. Він тільки наводить приклади - питання, відповідь, інформування, запевнення, попередження, призначення, критика і т. п. О. намагається знайти прикметні ознаки іллокуції. Він вважав, що на відміну від локутивного в іллокутивному акті угоди не є власне мовними. Однак йому не вдалося пояснити, у чому полягають ці угоди. О. належить і перша класифікація іллокутивних актів. Він вважав, що для цієї мети потрібно зібрати й класифікувати дієслова, що позначають дії, вироблені при мовленні, і можуть використовуватися для експлікації сили висловлення - іллокутивні дієслова. З погляду сучасного рівня розвитку лексичної семантики, класифікація О. виявляється першим загальним наближенням до складної структури даного об'єкта дослідження. Теорія "мовних актів" суттєво вплинула на сучасну лінгвістику й логіку.
О. В. Руденко
(OTTO) РУДОЛЬФ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОРТЕҐІАНСТВО“ на сторінці 1. Приємного читання.
