"СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"
("System der Weltalter") -курс лекцій, що були прочитані Шеллінгом у Мюнхені в 1827-28. Особливе значення цього курсу обумовлене тим, що в ньому представлене Шеллінґове бачення нового етапу розвитку філософії, який він окреслює поняттям "позитивної філософії". Водночас, робота має надзвичайну цінність, оскільки в ній ми знаходимо в завершеному вигляді думки, що розроблялись починаючи з 1810, важливі елементи щодо розуміння філософії міфології та філософії одкровення, а також цікаву полеміку з Геґелем представлену в перших лекціях курсу. Система позитивної філософії складається, відповідно до задуму Шеллінґа, з чотирьох частин: історико-філософського вступу (історико-філософська проблематика), позитивної філософії як такої ("С. с. е."), філософії міфології та філософії одкровення (кожній з двох останніх частин Шеллінгом було присвячено окремі роботи). "Ссе." утворює ядро позитивної філософії. Про подібне центральне місце цієї праці свідчить й те, що навіть структурно в ній представлено елементи висвітлення Шеллінгом проблем історичного розвитку філософії (історії філософії присвячені лекції 6—14, а також частково 15—23) і надано чисельні посилання на проблеми, які мають бути розглянуті в межах філософії міфології та філософії одкровення.
У вступній частині свого лекційного курсу (лекції 1-6) Шеллінґ представляє власне бачення філософії та її сутності. На його думку, філософія не може бути зведеною до певного освітнього процесу, метою якого є накопичення необхідної кількості спеціальних знань, розбудова та відтворення ряду формул і умовиводів (розповсюдженню подібного сприйняття філософії, як вважає Шеллінґ, особливо допомагав X. Вольф). На відміну від подібного дидактичного сприйняття філософії, її слід уявляти собі як природну потребу серця й духу, яка змушує людину шукати в кожному знанні його основу і розглядати всі окремі предмети як членів єдиного всеохоплюючого організму, який виростає з безодні природи та підноситься до сфери чистого духу. Але зазначена "природність" філософії містить у собі одну суттєву небезпеку. Справа в тому, що виходячи з власного буття, людина прагне продемонструвати все в контексті саме цього відносного типу буття. Більше того, людське буття виявляється не лише відносним, але й негативно-сущим, що не дозволяє багатьом філософам піднятись до усвідомлення позитивно-сущого, якому належить абсолютне буття, і яке визначається поняттям Бог (Gott). Цю небезпеку Шеллінґ окреслює як "негативний принцип філософії". Його було покладено в основу практично всіх попередніх філософських систем, які виходили з пріоритету логічних зв'язків. Протилежністю цьому є зв'язок історичний. У ньому фіксується вже не просто абстрактна необхідність, а певне діяння. Однак, відношення Бога до світу не є ані виключно логічним, ані лише історичним: у ньому поєднуються обидва зазначені моменти. Тому історичні та логічні системи не протистоять одна одній. їх зв'язок можна представити завдяки наступній формулі: логічним системам, які склада кггь основу негативної філософії, не вистачає позитивного змісту, і, отже, вони, хоча й не є суцільно хибними, але явно демонструють власну недостатність. У цьому сенсі Шеллінґ виступає з прямою критикою науки логіки Геґеля (вона, на його думку, є хибною тому, що виключає позитивне і видає себе за це позитивне) та його проекту енциклопедії філософських наук (оскільки спроба створення енциклопедії філософії серйозно звужує цілі філософії та деформує її сутність).
Головним недоліком негативної філософії є її нездатність пізнати саме суще як те, що дійсно існує, існує в акті діяння. Існування не може бути виведеним з сутності, що фактично й виступає стимулом появи позитивної філософії. Проте теза про абсолютну протилежність негативної та позитивної філософії навряд чи є коректною, адже сам Шеллінґ неодноразово вказує, що позитивна філософія не стільки заперечує негативну, скільки дає поштовх для подальшого розвитку філософії. Негативна філософія сама визнає свою недостатність і тим самим вивільнює місце для позитивної філософії. Оскільки негативна філософія надає розуму знання сутності речей, то позитивна філософія висвітлює речі з боку їх дійсного існування. Перша з них рухається від сутності до існування (philosophia ascendens), а друга - від існування до сутності (philosophia descendens). Однак подібна специфика позитивної філософії, що дається в знаки в її безпосередньому зв'язку з досвідом, обумовлює її принципово незавершений характер, оскільки сам досвід школи не закінчується. Ось чому в позитивній філософії, за визначенням, ніколи не можна поставити остаточної крапки.
Наступним важливим моментом, який лежить в основі розмежування між негативною та позитивною філософією є феномен часу. Негативна філософія завжди виходить з теперішнього часу (Gegenwart), який розглядається як результат дії причин, що мали місце в минулому. У цьому сенсі час світу і час як такий повністю співпадають. Більше того, цей час фактично перетворюється на вічність, оскільки нескінченій кількості наслідків відповідає нескінчена кількість причин, у результаті чого як минуле, так і майбутнє перетворюються на "вже-не-тепер" та "ще-не-тепер". Формулою таким чином витлумаченого часу стає послідовність: "а+а+а...". На противагу цьому, істинний час репрезентується формулою "а+b+с...", а тому він має виходити за межі світу і не співпадати з часом світу. Разом із часом за межі даного (явленого) світу здатна вийти й людина. Завдяки окресленому акту виходу вона отримує позитивне знання про те, що знаходиться за межами цього світу, тобто позитивне знання про Бога. Це знання постає у формі знання світових часів чи, як каже Шеллінґ, "світових епох".
Отже, однією з основних проблем, що стає предметом Шеллінґового аналізу і формує своєрідне ядро позитивної філософії як такої, є вчення про Бога-творця. Фактично він постає як абсолютне буття, що існує поза межами розуму, поза будь-яким мисленням, яке постійно випереджає мислення і є безумовно трансцендентним буттям. Головною властивістю Бога-творця є його ексцентричність, тобто субстанція Бога, його божественність (Gottheit) полягає в його дії, в його відношенні до світу, Господом якого він є. Але у формулі "Господь буття" корениться не тільки єдність Бога і світу, а й їх розбіжність, оскільки Господь буття і саме буття не можуть бути тотожними. Отже, відношення Бога до світу стає динамічним, чи точніше, як каже Шеллінґ, - живим.
Представлений у "Ссе." виклад історії філософії Шеллінґ розпочинає з Р. Декарта, основною заслугою якого є відхід від схоластики. Але Декарт надав філософії класичного негативного характеру. Фактично франц. мислитель трансформував вихідне питання філософії "Що є першим і важливішим?" у питання "Що є першим і важливішим для мене?". Результатом акцентування на субстанції, що мислить, став дуалізм духу й тіла та повна неспроможність переходу від actus cogitandi до абсолютного суб'єкта. Розвитком системи Декарта став спінозізм, в основу якого кладеться поняття абсолютної субстанції. Система Ляйбніца представляється Шеллінґом лише як витончений спінозизм, який згодом деградував до суб'єктивного раціоналізму та вольфіанського догматизму. Спробами відродження філософії стали системи Канта, Фіхте та самого Шеллінґа (останній кладе в основу системи не окреме Я як субстанцію, а абсолютне Я як всезагальну субстанцію). Однак, продуктивні шеллінґівські ідеї, запропоновані ним у філософії тотожності, були спотворені Геґелем та Ф. Г.Якобі. На цьому й закінчується історія негативної філософії та розпочинається позитивна філософія.
"СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
