"ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"
("Vom Begriff der Phüosophie") - одна з найважливіших статей Г. Ріккерта, опублікована в міжнародному часопису з філософії культури "Логос" (Logos. 1910/1911. Bd. 1). Робота складається з вступу, де формулюється проблема, і трьох частин: І. "Суб'єкт і об'єкт"; II. "Цінність і дійсність"; III."Витлумачення смислу".
Ріккерт виходить з того, що філософія прагне зробити предметом свого дослідження "весь світ у цілому". Але, оскільки спеціальні науки вивчають частини того ж самого "цілого світу", то зрозуміло, що з їх розвитком і розширенням мало б мінятися й поняття філософії, яке включало б всі науки. Тому філософія має досліджувати питання про "світове ціле". Виникають питання: "Що потрібно розуміти під "світом"? У чому відмінність завдань спеціальних наук від філософських? У чому полягає власне філософська робота?" Світ як ціле - це "Я" і "світ". Проблема філософії криється у ставленні "Я" до "світу", або у ставленні суб'єкта до об'єкта. Звідси, "завдання філософії - показати, яким чином суб'єкт і об'єкт об'єднуються в єдиному понятті про світ". Світогляд, у свою чергу, даючи відповідь на це питання, має показати місце, яке посідає людина у "світовому цілому", допомогти зрозуміти "сенс" нашого життя, значення нашого "Я" у "світі". Поставлена проблема припускає два розв'язання: можна виходити з об'єкта і досягти єдності світу, залучаючи суб'єкт до світу об'єктів, — це шлях об'єктивуючої філософії; а можна виходити з суб'єкта і шукати об'єкти у "світовому суб'єкті". Спеціальні науки вивчають світ як сукупність об'єктів. Дійсність існує як фізична і психічна, оскільки "іншого буття ми не знаємо". За спеціальними науками, суб'єкт "як комплекс психічних процесів" включається до загального зв'язку об'єктів, психічні процеси також розглядаються як об'єкти. Адже головне завдання спеціальних наук - це дати причинне пояснення явищ. З такого погляду, суб'єкти включені до складу
"об'єктивної дійсності". Причинні ряди, які тривають у часі, (а це і є суттєвою рисою дійсності) можна розглядати: з погляду індивідуалізуючого (відповідно суб'єктивуючого) методу, і з погляду генералізуючого (відповідно об'єктивуючого) методу. У першому випадку "ми отримуємо одиничні, історичні ряди розвитку", у другому -"незмінну природу".
Але потреба у світогляді є чимось більшим, ніж просте пояснення дійсності. Об'єктивуючий метод не може дати світогляд. Залучення суб'єкта до причинного зв'язку об'єктів цілком знищує ідею того, що надає нашому життю значення, глибину, велич. Об'єктивуючий метод знищує все те, що найдорожче нам: волю і діяльність; він не може витлумачити сенс нашого життя: "світ, витлумачений тільки як об'єкт і дійсність, не має сенсу". Але й суб'єктивізм (суб'єктивуючий метод) має недоліки, оскільки "світове "Я"" може бути таким же нікчемним, як і будь-який індивідуальний людський суб'єкт. За Ріккертом, осн. помилка об'єктивуючого і суб'єктивуючого методів полягає в тому, що вони не виходять за межі буття, яке вужче світу і становить лише його частину. Окрім буття, мають місце ще й цінності, значення яких потрібно зрозуміти. Лише сукупність буття (тобто об'єктів та суб'єктів) і цінностей становить світ. Причому, цінності, протиставлені дійсному буттю, самі не є частинами останнього. Так, деякі об'єкти мають цінність, і їх теж називають цінностями (твори мистецтва). Але об'єкт, що має цінність, не співпадає з самою цінністю. "Все, що складає дійсність якоїсь картини, -полотно, фарби, лак, - не належить цінностям, з ними пов'язаним". Тому, за Ріккертом, реальні або дійсні об'єкти, які пов'язані з цінностями, являють собою "блага". З такого погляду, цінності та блага "розводяться", напр., господарські "цінності", з якими має справу політична економія, не будуть цінностями, а лише благами. Але цінності все ж таки пов'язані з суб'єктом, який оцінює об'єкти, тобто блага. Наприклад, дійсність стає благом, картина - витвором мистецтва, завдяки тому, що суб'єкти надають їй ту або іншу цінність. Ріккерт строго розрізняє цінність і оцінку. Оцінка — це психологічний акт суб'єкта, який реально існує. Цінності ж реально не існують, цінності "значать", "мають значення". Таким чином, блага і оцінки не збігаються з цінностями. Цінності не належать ні сфері об'єктів, ні сфері суб'єктів. Цінності утворюють абсолютно самостійне "царство", яке перебуває за межами суб'єкта та об'єкта. Світ становить єдність дійсності і цінностей. Суб'єкти і об'єкти становлять одну частину світу - дійсність, якій протистоїть друга частина світу — цінності. Саме в суперечності між "царством" дійсності і "царством" цінності полягає "світова проблема". Тому філософія має розв'язати цю проблему - проблему ставлення цінності до дійсності, оскільки лише в такому випадку вона зможе дати світогляд.
Але спеціальні науки, користуючись об'єктивуючим методом, вивчають лише окремі частини дійсності, в той час як "ціле дійсності", що має цінність, недосяжне їм. Всі чисто "буттєві" проблеми стосуються лише частин дійсності і тому становлять предмет спеціальних наук. Сюди також належать оцінки та блага. Філософії ж не залишається жодної "буттєвої" проблеми. Філософія починається там, де починаються проблеми цінностей. Тому філософія - це філософія цінностей. Оскільки філософія має справу з "цілим дійсності", вона має вирішити питання сполучення і єдності дійсності та цінності і знайти те третє "царство", яке об'єднувало б ці дві сфери. Тип зв'язку, що об'єднує царство дійсності, яке існує, та царство цінностей, яке "значить", не може бути реальним або причинним, оскільки реальний, причинний зв'язок можливий лише між дійсностями; а в даному випадку йдеться про зв'язок дійсності з недійсними цінностями. За Ріккертом, існує третє "царство", "царство" смислу, що об'єднує дійсність і цінності, які при цьому залишаються самими собою. Але "царство" смислу не належить ні дійсності, ні цінності. Ми проникаємо в "царство" смислу лише через "тлумачення" акту оцінки, що суттєво відрізняє його від "об'єктивуючого опису або пояснення чи суб'єктивуючого розуміння дійсності".
З огляду на це, за Ріккертом, предметом філософії є проблема цінностей і смислу. Філософія перетворюється на філософію цінностей. Філософія цінностей відрізняється від попередньої філософії тим, що, по-перше, вона розширює поняття про світ, залучивши до нього, крім дійсності, ще й цінності і смисл, а по-друге, і сфера цінностей не вичерпується для неї теоретичними цінностями і смислом пізнання. Тому, як теорія цінностей філософія має осягнути усю багатоманітність культурних благ, і зрозуміти систему цінностей, які лежать в основі культури. Вона має також зв'язати усі цінності з дійсністю і витлумачити смисл різноманітних проявів життя, смисл людського існування. Але, все про що йдеться, за Ріккертом, є лише підготовчою роботою, виконавши яку філософія зможе перейти до вирішення головного свого завдання: розмежування видів цінностей, проникнення в їх суттєві особливості, визначення їх взаємин і, нарешті, побудови системи цінностей, а отже, системи філософії цінностей. Про це йдеться в таких творах Ріккерта, як "Про систему цінностей", "Система філософії" тощо.
РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
