ВЕДИ
(санскр. veda - знання, відання) - твори, зміст яких є складним синтезом духовних знань, що не можуть бути кваліфіковані як суто релігійні, міфічні чи філософські. їх запис відбувався в Індії приблизно від середини II тис. до н. е. до VI ст. до н. е. Ці тексти мали сакральний статус, а їх авторами вважали легендарних пророків-співців - ріши (відомими лишились такі імена: Ангірас, Атрі, Бгарадваджа, Васіїптха, Вішвамітра, Канва, Трасадасью, Навагва, Ангіра, Дашагва, Сатьядаса). Традиція структурування цих творів була сформована представниками даршани веданти. В. утворюють Самхіти, Брагмани, Араньяки, Упанішади. Мусимо зауважити, що досить часто В. ототожнюють виключно із Самхітами - найдавнішою їх частиною, на ґрунті якої виникла решта. її складові — це Рігведа (Веда гімнів), Самаведа (Веда наспівів), Яджурведа (Веда жертовних формул, яку поділяють на чорну та білу), Атхарваведа (Веда, записана родом Брагманів Ангірас, і названа на честь легендарного жерця Атхарвана, її гімни набули статус ведичних значно пізніше за час свого створення). Переважна більшість дослідників пов'язують спосіб структурування самхітів з традицією участі в жертвопринесенні чотирьох різновидів жерців: готарів - декламаторш ведичних гімнів з Рігведи; удгатарів - тих, наспівували гімни з Самаведи; адгваргв -виконувачів обрядових дій та жертовних формул з Яджурведи; брагманів - тих, що уважно спостерігали за жертвопринесенням продумуючи його смисл та призначення та за умови похибок у діях інших його учасників могли його "вилікувати" за допомогою особливих заклять-ангірас або атхарва-ангірас з Атхарваведи. Брагмани -коментарі до текстів Самхіт, що містять практичні настанови до запам'ятовування, пояснення та виконання припнеш, викладених у них. Араньяки (або лісові пісні) - тексти, призначені для лісових відлюдників, що прагнули просвітлення і звільнення від страждань.
ГУНИ САТТВА, РАДЖАС І ТАМАС
(санскр. сuna букв. -одна, окрема нитка), складові - прояви пракриті згідно вчення даршани санкхя. їх дійсність опосередковано засвідчена тим, що, сприйняття кожної речі обов'язково викликає котресь з суперечливих відчуттів: насолоди, болю або байдужості. Через визнання того, що першопричина має містити усі можливі способи свого виявлення, тобто наслідки, мислителі санкхя постулювали пракриті - єдністю відповідних складових, тобто Г. С. - складова пракриті, вияви-наслідки якої викликають, у процесі їх сприйняття, відчуття насолоди, вдоволеності, радості, щастя. Ця Г. є джерелом: здатності речей бути яскравими, сяяти або виблискувати, здійматися до неба (полум'я вогню, пар), здатності людини усвідомлювати їх і розуміти. Символ цієї Г. - білий колір (світло). Т. - складова пракриті, присутність виявів-наслідків якої, залишає суб'єкта їх сприйняття байдужим. Ця Г. є джерелом інертності, пасивності в процесах перетворення і взаємодії речей та у діях і вмотивованості людей. Способами виявлення Т. є людське невігластво та плутанина у міркуваннях, апатія та ледарство. Символ цієї Г. - чорний колір (темрява). Р. - складова пракриті, сприйняття виявів-наслідків якої, обумовлює відчуття болю, страждання, невдоволеності. Ця Г. є джерелом руху та активності, провокує я до сприйняття, пізнання та дій. Р. спонукає до виявлення пасивні та нерухомі С. і Т. Символ цієї Г. - червоний колір (енергія). Гуновість пракриті - джерело її активності, підстава нескінченного багатоманіття, унікальності та плинності подій її самовияву.
ДАО
Oдна з найважливіших категорій філософії Стародавнього Китаю. Всі спроби перекласти ієрогліф Д., що складається зі знаків "голова" та "йти", одним поняттям якоїсь з європейських мов далекі від досконалості. У "Дао-де цзін", яке є джерелом реконструкції поглядів Лао-цзи, ми знаходимо такі вказівки на значення цієї категорії: туманне та невизначене, най глибинніше та темне, першопричина всього і кінцева мета, порожнє, але невичерпне та вічне, дивовижна таємниця. Наведений перелік не є повним, але дозволяє зробити висновок про доцільність тлумачення Д. як категорії, що висловлює трансцендентне, тобто те, що перевершує будь-яке понятійне визначення та означення у часі і просторі. Чжуан-цзи виразніше за Лао-цзи підкреслює те, що Д. перевершує будь-яке визначення. Через це, для того аби максимально адекватно висловити Д., він називає його "відсутністю відсутності" (у-у). Для Конфуція Д. - тотальна етична норма (закон), що розгортається у часі і здійснюється людьми. В цілому, Д. охоплює усе, й ніщо не є іншим стосовно нього, отже Воно понад суперечностями й збагнути Його через ствердження чи заперечення неможливо. Висловлюване категорією Д. не тлумачиться як дещо статичне. Д. — і абсолютне, і конкретне, - і відбувається у часі та просторі, і перевершує цей процес. Для людини Д. досяжне лише як те, що постійно розгортається у часі, цим обґрунтовується намагання перекладати цю категорію поняттям "шлях". Тобто, осягнення Д. - проходження власного унікального шляху, кожна миттєвість якого є незаперечною цінністю. Наслідування Д. - проживання його здійснення, прийняття плинності та незмінності переходу від однієї визначеності до іншої. Розповсюджена серед дослідників настанова вживати щодо Д. поняття "закон" обґрунтована тлумаченням Д. як необхідності кожної події. Слід наголосити, що мислителі Стародавнього Китаю не надають нам підстав розуміти Д. абсолютною особистістю. Не випадково, що вони не згадують про воління чи на перед визначення з боку Д., а говорять лише про його благу необхідність, тобто про закон, пручання якому є "дурістю". Д. як закон є природним у сенсі необхідності та незворотності своєї реалізації, але, звісно, його не слід розуміти як неодмінність певного причинно-наслідкового зв'язку, що може бути пізнаний.
ДАОСИЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВЕДИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
