МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН
(1754-1800) - відіграв значну роль у процесі осмислення, критики і переробки кантівської філософії. Осн. твори: "Дослід трансцендентальної філософії" (1790), "Про прогрес у філософії" (1793), "Категорії Арістотеля" (1794), "Дослід нової логіки, чи теорія мислення" (1798). М. одним із перших відкрито визнав обмеженість раціоналістичної теорії пізнання, вказавши на те, що послідовний раціоналізм завжди означає готовність погодитись з існуванням певної сфери, що непідвладна розуму. Однак це, за М., аж ніяк не є підставою для відмови від раціоналізму. Граничною межею для розуму виступають речі в собі. Наголошуючи на приматі теоретичного розуму, М. принципово заперечував можливість осягнення речей в собі завдяки практичному розумові (що припускав І. Кант). По суті, для теоретичного розуму річ у собі виступає цілковитою й абсолютною суперечністю, яка ніколи не може бути навіть мислимою. Цю тезу М. обґрунтовує наступним чином: якщо річ у собі є тим, що за визначенням не залежить від нашої свідомості, то вона не може бути й предметом знання, оскільки будь-яке знання виводиться виключно зі свідомості та ніколи не виходить за її межі. Тому, пропонуючи власне вирішення проблеми визначення змісту уявлень, М. застосовує відмінний від кантівського спосіб тлумачення поняття уявлення, в основі якого лежить відмова від одного з найважливіших методологічних принципів критичної філософії щодо основоположної відмінності між чуттєвим і раціональним. На думку М., з чуттєвим як таким ми ніколи не маємо справу. Єдине, про що можна вести мову, — це більш чи менш усвідомлені факти, чи, інакше кажучи -більш чи менш повна свідомість. Відмінність між тим, що окреслюється поняттями "чуттєвого" й "раціонального", повинна описуватись не в субстанційних термінах і не як протиставлення двох принципово протилежних людських здатностей, а виключно як відмінність у ступенях самого раціонального. Таким чином, проблема можливості пізнання речей в собі, за М., є псевдофілософською проблемою, яка виникає з неправильного розуміння сутності поняття "річ у собі".
На відміну від Канта, М. значно звужує коло наук, які мають абсолютну достовірність — це лише математика та трансцендентальна філософія. Об'єктами такої науки можуть виступати виключно об'єкти повної свідомості, тобто форми самого мислення. Що ж до всіх інших наук, то вони ніколи не можуть претендувати на статус абсолютно достовірних, оскільки елемент чуттєвості (неповна свідомість) ніколи не дозволить їм набути таких ознак як аподиктичність та загальність. Критика кантівського поняття досвіду має в М. радикальний характер, оскільки в нього йдеться не стільки про проблематичність зв'язку різних елементів досвіду, скільки про його принципову обмеженість.
Інтерпретація кантівського критицизму М. виявила серйозні проблеми, з якими зіштовхується критична філософія, коли в її основу кладеться чистий теоретичний розум. Сам М. так і не запропонував ні прийнятного пояснення можливості розширення досвіду за сфери свідомості як такої, ні процесу трансформації об'єктів неповної свідомості в об'єкти повної свідомості, що, по суті, є неможливим, виходячи з того розуміння філософії (коли вся вона редукується до раціонально обґрунтованої теоретичної філософії), яке їй дає М.
МЕНДЕЛЬСОН (MENDELSSOHN) МОЙСЕЙ
(1729-1786) - нім. філософ, публіцист, історик релігії, представник консервативно-поміркованого крила берлінського Просвітництва. Осн. твори філософського змісту: "Філософські бесіди" (1755), "Листи про відчуття" (1755), "Про очевидність у метафізичних науках" (1763), "Федон або про безсмертя душі" (1767), "Ранкові години" (1785). Виходець із бідної євр. родини самотужки, окрім талмуда, вивчає твори Ляйбніца, Вольфа, Локка, знайомиться з творчістю Реймаруса та Шефтсбері. У 1754 знайомиться з Лессінґом, дружба з яким була плідною для обох. Можливо, що саме М., як втілення просвітника-гуманіста, став прототипом "Натана Мудрого" (1779). Листується з Кантом; захищаючи позиції Ляйбніца, полемізує з Вольтером; вступає в суперечку з Якобі з приводу звинувачення Лессінґа у спінозизмі; виступає противником спінозівського пантеїзму. М. критично осмислює й доповнює ідеї Баумґартена. Аналізуючи співвідношення понять "краса" та "досконалість", вперше вводить у філософський обіг поняття "відчуття" (die Empfindung). Але головну увагу він приділяє релігійній проблематиці, ідеї Бога та безсмертю душі. М. -прихильник раціональної "природної" релігії, зробив спробу моралізувати релігію та довести її автономність щодо церкви й держави. Особливе значення мав його переклад нім. мовою "П'ятикнижжя" та "Псалмів", який стимулював євреїв до вивчення нім. мови, і сприяв упровадженню ідей Просвітництва в євр. колах Німеччини та Польщі В історії іудейства значної ваги набула його книга "Єрусалим або про релігійний вплив та іудейство" (1783); висвітлені в ній ідеї вплинули певною мірою на погляди стосовно іудаїзму Канта, Гегеля та їх послідовників.
Н. М. Бобошко
"НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН“ на сторінці 1. Приємного читання.
