РОЗУМ-"НУС"
див. "Нус"-Розум.
СЕКСТ ЕМПІРИК
(2-а пол. ІІ ст. - поч. ІІІ ст.) - античний філософ, представник скептицизму, лікар за фахом. У гол. творах - "Проти вчених" та "Три книги Пірронових положень" - міститься систематично викінчене викладення концепції давньогрец. скепсису; завдяки критиці та цитуванню "догматичних" мислителів, твори СЕ. - найістотніше джерело наших відомостей як про скептичну традицію, так і про вчення античних філософів, твори яких не збереглися.
СЕ. поділяє філософію на догматичну (представники якої "уявляють себе такими, що знайшли істину"), академічну ("послідовники Клітомаха та Карнеада", які "висловились" щодо неможливості "сприйняти" істину) та скептичну, представники якої "ще відгукують" істину. Звідси скептичний спосіб світосприйняття — " відшукуючий ".
Виходячи із засадничої позиції давньогрец. скептицизму -вчення про всезагальну плинність та мінливість феноменально-предметного світу, - СЕ. обстоює головний принцип скептичної філософії — "ісостенію", тобто "однаковість думки", "рівновагу", "рівнозначність" у "протилежних речах та висловлюваннях". Стосовно будь-якої речі можна з однаковим успіхом довести суперечливі твердження, будь-якому положенню "можна протиставити інше, рівне йому", одне і те ж може виявитися істинним і хибним водночас. За тим, як річ являє себе світу, зовсім не проглядає її сутність, тому останню неможливо ні назвати, ні помислити. Ми можемо висловлюватися лише щодо того, якою річ нам "здається". Скептична здатність, за С. Е., полягає в протиставленні явища (безпосередньо даного в чуттєвому досвіді) та мислимого (існуючого в інтелектуальній рефлексії). Отже, головну увагу скептик приділяє не дослідженню явища як такого (сумнів стосується власне не явища), а тому, що висловлюється, вимовляється стосовно цього явища. Якщо навіть мовлення, зазначає С Е., виявляється настільки оманливим, що здатне майже приховати від наших очей явище, то тим більше це стосується будь-чого неочевидного ("чи може хто наважитися стверджувати, ніби щось відбувається в тому, чого він не сприймає?"). Уявлення щодо явища складається від перебігу вражень, і тому воно не позбавлене "пристрасності", "гарячого відношення", отже, воно не підлягає розгляду. Відтак, у відношенні до феноменальної дійсності найбільш поміркована позиція - "епохе" - "утримання від судження", завдяки чому настає "атараксія" - "незворушність", у сподіванні на яку, за С. Е., і полягають "начала і причина скепсису".
Незворушність як безбентежність та душевний спокій не означає у С. Е. повної відторгненості від світу. Скептик, як і всі люди, живе за законами та звичаями, вшановує богів, вдосконалює свою майстерність у ремеслах та мистецтвах, потерпає від вимушених природних станів і труднощів життя. Але він "...утримується від суджень про те, що є благом і що є злом за природою, що взагалі слід робити і чого не робити,... слідує життєвому спостереженню, не висуваючи догм". Скептик, за С. Е., - альтруїст: із "любові до людей" він намагається "зцілити... гординю та нерозважливість догматиків". Зрештою, "мета скептика - незворушність щодо речей, які підлягають нашій мислі, і помірність у тому, від чого ми вимушено потерпаємо".
Є. В. Козлов
СЕНЕКА ЛУЦІЙ АННЕЙ (Lucius Annaeus Seneca)
(бл. 4 до н. е. -65 н. е.) - римський філософ і державний діяч, найвизначніший представник Пізнього стоїцизму, але в першу чергу - великий духовний напутник римського суспільства, слава якого пережила віки.
С. належав до вищого сенаторського стану, був вихователем імператора Нерона, посідав при ньому високі державні посади. Звинувачений Нероном у державній зраді, був змушений покінчити життя самогубством.
На відміну від більшості античних авторів, твори С. у більшості дійшли до наших часів. Вони не тільки демонструють філософські течії імператорського Риму, але й знайомлять з вченням стоїків, про яке ми маємо досить бідну уяву. Творчість С містить одну сатиру, дев'ять трагедій, в яких автор надає читачеві уроки моральності. Він написав бл. десяти трактатів на теми моралі, з яких найбільш відомі: "Про Провидіння", " Про швидкоплинне життя", "Про милосердя", "Про щасливе життя", "Про блаженне життя" тощо. Своєрідним підсумком творчості філософа постають "Листи до Луцілія" загальною кількістю 124. Усі вони створюють послідовну програму моральнісного виховання. Вони, можливо, — одне з найцінніших свідоцтв практичної духовної спрямованості, яку нащадкам залишила греко-римська цивілізація.
Хоча етичне вчення - найважливіше у спадщині С, проте витлумачення природи займає в його філософії гідне місце. Воно сформувалось під впливом Стародавньої Отої. Для С. все тілесно. У "Листах" він повідомляє, що все є "тепле дихання", джерелом якого є Вогонь, що знаходиться на небі і являє собою дещо тонке і чисте, що, наближуючись до землі, охолоджується і каменіє. Душа людини і богів також тілесна. Вона — наслідок витікання найвищого вогню. Від Древньої Стої С. запозичує вчення про первинний вогонь, богів, долю, людину. В основі всього існуючого лежить божественний закон (Логос), воля бога. Поки людина не знає божественної волі, вона не може розумно побудувати своє життя. Коли воля божественна, природа з її законами отримує усвідомлення в людині і перетворюється на її свобідну волю, людина починає відкривати для себе гідне життя. Стоїчна спадщина у творчості С. переплетена з платонізмом, де бог постає як ідея, розум, сила, що творить. Людина складається з душі і тіла, проте дійсне життя душі можливе поза тілом, від якого походить усе зло. Отже, душа у С. трактується як місце постійної боротьби, зльотів та падінь. У своїх "Листах" філософ передбачує ймовірне сходження душі до Бога шляхом очищення. Проте одного людського бажання спасіння для сходження недостатньо. Необхідна Божественна милість, милосердя. Так філософське вчення поступово перетворюється на релігійно-філософське з тенденцією встановлення особистого зв'язку людини з Богом. Філософія у С. стає моральнісно-релігійним посібником гідного життя. Людське життя цінне лише за умов його розумності; мудрості має бути підпорядковано усе, бо тільки мудра людина може протистояти злу, зносити страждання і удари долі, не втрачаючи душевної рівноваги і спокою, бо вона володіє абсолютним благом мудрості, а тому може зробити щасливою саму себе: "С исчезновением всяких страхов наступает вытекающая из познания истины великая и безмятежная радость, приветливость и просветленность духа" (Сенека. О счастливой жизни // Римские стоики: Сенека. Эпиктет. Марк Аврелий. " М., 1995. - С. 171). С. вимагає від людини моральнісної суворості для себе та розумного співчуття і поступливості до близьких. Найвища доброчинність - вірність самому собі. Твори і особистий приклад С. сприяли поширенню стоїцизму на теренах Римської імперії.
О. Б. Алєксандрова
СОКРАТ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗУМ-"НУС"“ на сторінці 1. Приємного читання.
