АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА
(бл. 387 до н. е. -529 н. е.) - філософська школа; священне братерство шанувальників муз, яке трималось завдяки тісному зв'язку філософського дискурсу і способу життя.
Філософська школа була заснована Платоном у передмісті Афін на теренах парку, що носив ім'я міфічного героя Академа. Метою школи було формування людей, здатних оновити і вдосконалити державу. Для цього Платон розробив відповідну систему освіти, фундамент якої складало переконання, що знання не тільки вдосконалює людину, але й опосередковано впливає на життя суспільства. В А. Платон викладав філософію, математику, поряд з діалогічними формами застосовуючи лекції. Кожного місяця призначалися наукові збори. Науковий союз зберігся і після смерті Платона. А. стали керувати її члени — схолархи. За спрямованістю думки і за колом інтересів в історії А. виділяють певні етапи. Древня (Стародавня) А., яку спочатку очолював Платон, потім послідовно його учні (бл. 348 - бл. 339 до н. е.), Ксенократ (бл. 339 -бл. 315 до н. е.) та ін., продовжувала проблематику платонівських інтересів останнього періоду життя: містична математика піфагореїзму і побудована на ній своєрідна натурфілософія з відповідною системою виховання. Але заперечення Спевсіппом існування ідей та ідеальних чисел, зведення інтелігібельного світу Платона до математичних сутностей вело до поступового руйнування діалектики і системності теоретичної платонівської споруди. Ксенократ запропонував ідею філософії як поєднання трьох наук - фізики, логіки, етики, — яка мала розповсюдження в добу еллінізму. У цілому Древня
А. мала певне значення для розвитку і розповсюдження математики та астрономії. Середня А., діяльність якої пов'язують, перш за все, з ім'ям Аркесілая (265-241 до н. е.), виходить на шлях скептицизму. Засновником Нової А. був Карнеад (бл. 155-137 до н. е.), який заглибив академічний скепсис, дискутуючи зі стоїками. Його метод став поверненням до сократівських методів. Згодом, відповідно IV А. (Філон з Лариси) і V А. (Антіох з Аскалона) відходять від скептицизму і стають на шлях еклектизму, намагаючись поєднати філософію Платона і сучасні їй школи стоїцизму, піфагореїзму з перипатетичною школою. У ІV-V ст. н.е. з Плутарха Афінського в А. здійснився перехід на позиції неоплатонізму. У 529 імператор Юстиніан закриває А., мотивуючи цей крок боротьбою з язичництвом. Відродження духу платонівської А. відбулось у Флоренції (1459). Флорентійська Платонова академія вела боротьбу зі схоластизованим Арістотелем, а також займалась перекладами і коментуванням Платона; її найвидатнішим представником був Марсіпіо Фічіно.
О. В. Александрова
АНАКСАГОР З КЛАЗОМЕН
(бл. 500-428 до н. е.). Народився в Клазоменах, місті малоазійської Іонії. А. тривалий час перебував у мандрах, набуваючи знань та знайомлячись з різними філософами та їхніми вченнями. Завершивши свої мандри в Афінах, він залишається там, і згодом започатковує власну школу філософії. Саме Афіни часу Перикла (з яким А. перебував у дружніх стосунках) перетворюються на політичний, культурний та філософсько-науковий центр грец. світу. Різними джерелами засвідчені освітні впливи А. Його творчість стає переосмисленням вже не стільки релігійних, мітологічних чи містичних вчень, скільки спадщини молодших філософів. Він був обізнаний з вченнями Мілетської школи, тривалий час перебував під впливом філософії Парменіда, в його працях розпізнавані мотиви філософії Емпедокла та Левкіппа.
А. належав прозовий філософський твір під типовою назвою "Про природу", який, проте, визнаний взірцем літературного стилю того часу. За свідченням доксографів імовірно (оскільки повного тексту не збережено) цей твір складався з трьох книг. У першій викладався погляд на космотворчий процес та вчення про "зародки" буття; у другій та третій відбиті питання різноманітних наук. Значення постаті та філософії А. визначається двома чинниками. По-перше, це подальший розвиток теорії, яка б поєднувала принципи елейської доктрини про єдине буття та спроб його матеріального насичення (з визнанням змінності, руху, предметності довкілля), і, по-друге, сприяння становленню образу філософійності як життєвої, професійної діяльності. Саме А. вважають першим професійним філософом - "приятелем мудрості".
Захищаючи тезу про єдність, незмінність та, водночас, речовинність буття, А. у вченні про "зародки", "сім'я" буття стверджує, що по відношенню до нього жодних "нових речей" чи речовин не виникає. Відтак, нічого й не зникає, оскільки осн. елейська теза свідчить, що те, що є, не може перестати бути. Все те, що "виникає", є ніщо інше, як "змішування", перерозподіл першочасток. Тим самим є й "знищення", але з протилежним до "змішування" чи "поєднання" значенням - "знищення" є роздріблення, розрізнення. Якісні зміни, які ми начебто сприймаємо зором, не належать самим речам. Поява та знищення речей є лише перерозподілом незмінних першочасток. Таких часток існує нескінченна кількість, яка "заповнює" все буття. За А., слід розглядати частки не як прості, а як складні частки, стихії.
Принципового значення для становлення грец. філософії набуло вчення А. про Розум-"Нус". На противагу речовині Розум-"Нус" нескінченний, діяльнісний, і не є пасивним предметом, на який могла б бути спрямована ще якась сила. Він однорідний, тому не може ні з чим змішуватись, поєднуватись, і, відтак, зазнавати впливу. Властивостями його природи є розумність і потужність, яка випливає з потреби спрямовування всього речовинного світу.
Своєрідні принципи-настанови знаходимо в А. і його вченні про пізнання та засоби пізнання. Джерелом всіх відчуттів він розглядає певну діяльність мозку. Всупереч Емпедоклу, А. у визначенні ролі відчуттів стверджував, що подібне не може впливати на подібне, бо не виникало б відмінності між тим, що сприймає, і тим, що сприймається. Будь-яке відчуття виникає лише на основі дії контрастності - "подібне сприймається неподібним". Чим сильніший контраст, тим сильніше і чіткіше сприйняття, тим очевиднішим є його відбиток у мозку, як джерелі відчуттів. Збіг протилежностей, який веде до сприйняття, супроводжується стражданням.
Все, що ми можемо сприйняти відчуттями, є проявами "невидимого", як відчуттєва річ позірно виявляє певне невидиме змішання первинних часток. Для цього А. обґрунтовує пізнання засобом "розумового бачення" - "умогляду", який набув як основа методу провідного значення для більшості з відомих філософських методів.
Т. П. Кононенко
АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА“ на сторінці 1. Приємного читання.
