АБСОЛЮТНА ІДЕЯ
Поняття Геґелевої філософії, безпосереднє тлумачення якому надається в "Науці логіки" та "Енциклопедії філософських наук". Геґель визначає А. і. як тотожність теоретичної й практичної ідей, це розумне поняття, яке зливається із самим собою. В А. і. поєднуються ідея життя та ідея пізнання, тобто поєднання в собі сущої ідеї та для себе сущої ідеї дає в собі і для себе сушу ідею чи А. і. Лише А. і. є буттям й істиною. Мета філософії полягає в тому аби усвідомити розмаїття формоутворень А. і. Аналізуючи А і., Геґель нічого не каже про її зміст. Це пояснюється тим, що змістом А. і. виступає весь шлях, пройдений і продемонстрований філософом у "Науці логіки". У цьому сенсі А і. є вищою формою ідеї, оскільки вона є чистою формою поняття, яка споглядає свій зміст як саму себе. Таким чином, всі елементи, які описані Гегелем в його логічній системі, являють собою зміст живого розвитку А. І, виступають образами абсолютного, що проявляє себе на кожному ступені лише як дещо обмежене. Подібна обмеженість абсолютного спричиняє сам феномен логічного руху, коли абсолютне прагне здобути себе в адекватній формі. Фактично А. і. є своєрідним поверненням до того, з чого Гегель розпочинає "Науку логіки". Окресливши на початку "буття як ідею", він зрештою приходить до визначення "ідеї як буття". Але подібна ідея, що володіє буттям є, за Гегелем, природою, що дозволяє йому перейти до другої частини "Енциклопедії", якою є "Філософія природи".
АНАЛІТИЧНІ Й СИНТЕТИЧНІ СУДЖЕННЯ
Принципова для розуміння Кантової критики спекулятивного розуму дистинкція, яка обґрунтовується ним у вступі до "Критики чистого розуму". Розглядаючи всі судження з точки зору відношення в них суб'єкта до предикату, ми можемо виділити два типи: такі, в яких предикат належить суб'єкту, й такі, де предикат знаходиться поза суб'єктом, хоча й пов'язаний з ним певним чином. Перші з них Кант називає аналітичними, а інші — синтетичними. У всіх А. с. зв'язок предиката й суб'єкта мислиться внаслідок їх тотожності. У решті випадків ми маємо справу з С. с. Специфікою А. с. є те, що вони не додають нічого нового до вже існуючого знання (з цієї причини Кант називає їх ще "пояснюючими судженнями") і можуть бути отримані шляхом аналізу. їх значення полягає лише в набутті поняттями чіткості. Прикладом А. с. є теза "всі тіла протяжні". Це судження є А. с, тому що предикат "протяжність" імпліцитно міститься в понятті "тіло". На відміну від цього, судження "всі тіла важкі" є С. с, оскільки предикат важкості не мислиться в простому понятті тіла взагалі (тому ці судження Кант визначає як "розширюючі"). Всі емпіричні судження, є за визначенням синтетичними. Що ж до А. с, то всі вони можуть бути виведеш поза зверненням до досвіду, адже тоді нам достатньо застосувати закон протиріччя для того аби вивести з поняття його предикати. С. с. є тісно пов'язаними з досвідом (невипадково, що сам досвід Кант окреслює як "синтетичне сполучення наочних уявлень"), однак серед них є й такі, що від нього не залежать. Стосовно них Кант вживає поняття апріорні С.с. Прикладом апріорного С.с. є "все, що трапляється, має свою причину". У ньому відбувається безумовне розширення знання, але при цьому поза зверненням до досвіду. Дійсно, з поняття "того, що трапляється" ми не можемо вивести поняття причини шляхом звернення до досвіду, оскільки вона перевищує можливий досвід, і приписується будь-якому предмету досвіду з необхідністю. Кінцевою метою апріорного знання є отримання подібних синтетичних основоположень. Разом з тим, характеризуючи те чи інше судження як А с. чи С. с, важливо мати на увазі, що в Канта мова йде виключно про їх форму безвідносно до того, чи є вони істинними, чи ні.
АНТИНОМІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АБСОЛЮТНА ІДЕЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
