НЕОПЛАТОНІЗМ
Найвеличніший спекулятивно-теоретичний напрям античної філософії ІІІ-VІ ст. Він виникає як спроба духовного протистояння особистості воєнно-монархічній організації Римської імперії. Це вчення було націлене на збереження внутрішнього спокою людини і захисту її від катастроф і потрясінь з боку зовнішнього світу.
У Н. були сконцентровані всі надбання античної філософської думки для боротьби з християнським монотеїзмом. Він увібрав у себе і творчо переробив теоретичну спадщину платонізму, арістотелізму, стоїцизму, створивши струнку, органічну і досконалу споруду. Проте, самі творці нового напряму уникали визначення своєї філософії як науки, бо залучали до неї весь духовний досвід — від теоретичного до містичного. Засновник Н. Плотін вчив розрізняти два типи істини: перший - істина позитивна, що існує для всіх і переконує усіх; другий - містична істина, що відкривається тільки обранцям і то не завжди, а тільки тоді, коли, як висловлювався Якоб Бьоме, Бог тримає над ним свою правицю. Тому Плотіну тісні межі "наукової істини", якій можна навчити будь-кого. Йому не цікава етика "можливого", бо в людині закладені (але в прихованому стані!) божественні можливості, які перевищують логіку. Для Плотіна філософія (і в цьому він, безумовно, наступник Платона) є філософією Пробудження людської душі до іншого світу, з якого походить наш світ. Тому він і визначає її дуже просто: "філософія - це найголовніше".
Н. виник і сформувався в м. Александрія, яке на той час перетворилось на центр розвитку елліністичної мудрості, що синтезувала попередню грец. духовну спадщину, а також значні релігійно-філософські здобутки Сходу. Започаткував неоплатоністичну тенденцію александрійський філософ Аммоній Саккас (175-242). Він заснував власну школу, з якої вийшли як Оріген — у майбутньому видатний представник патристичної філософії, так і Плотін, з діяльністю якого пов'язана блискуча філософська слава Н. -основної ідеологічної опозиції християнству перших віків нової ери.
Окрім римської школи, яка була представлена, перш за усе, Плотіном ("Еннеади") і Порфирієм (бл. 232-304) ("Вступ до „Категорій" Арістотеля"), і втілювала в собі спекулятивно-теоретичний напрямок досліджень, існували: сірійсько-пергамська школа, яка відома розробкою і введенням діалектики в античну міфологію, а також своєю культовою спрямованістю (Ямвліх, 240/245 - бл. 325, "Про єгипетські містерії"); александрійська школа (IV—V ст.) -Гіппатія, Гермій, Аммоній; афінська школа, діяльність якої пов'язана, по-перше, з теоретиками Платонівської Академії в Афінах у ІV-V ст. (Плутарх Афінський, Гієрокл Александрійський і Сіріан Александрійський); а по-друге - з людиною, якій належить остаточна логічна розробка, як усього античного Н., так, значною мірою і усієї античної філософії - Проклом (410-485). У Прокла ("Першооснови теології", "Про душу", "Про причини") всі ознаки неповноти, що мають місце в попередників, ліквідовані остаточно.
О. В. Александрова
"НУС"-РОЗУМ
(грец. - розум, думка, дух). Якщо першою з чотирьох причин сущого Арістотель називав матеріальною і висновував її з надбань перших "фісіологів" та натурфілософів, то друга причина, дієва, власного означення в Арістотеля набула саме зі змісту, розгорнутого Анаксагором. Анаксагор продовжив спрямування Емпедокла на вирізнення рушійної сили космосу з речовинної підстави. Проте роль цієї сили набула протилежного до ролі першоелементів значення у космотворчому процесі. Всупереч Емпедоклу та іншим натурфілософам Анаксагор вказує на принципову відмінність істоти першоречовини (першоелемента) від істоти рушійної сили. Вона не споріднена з речовинним тлом світу ні якісно, ні за призначенням. Її роль - це світовпорядкування. Анаксагор визначає її як світовий Н.-Р.
Космотворча дія Розуму має певні етапи. На першому етапі Розум виконує роль першопоштовху, чинника, який виводить з пасивного стану первинну суміш. Цей поштовх задає гомеомеріям обертового руху, який визначає весь космотворчий процес та призводить до появи передумов "виникнення" речей. На другому етапі під дією Н.-Р. відбувається власне творення речей, які наповнюють космос. Процес творення речей є вторинним по відношенню до першого, оскільки речі не є чимось самостійним, а механізм їхньої появи відтворює механізм глибших взаємостосунків первісної суміші гомеомерій та Н.-Р.
Т. П. Кононенко
ОРФІКИ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НЕОПЛАТОНІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
