КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ
(І ст. - поч. П ст.) - християнин елліністичної культури, що зробив перші спроби свідомого розмежування з античною методологічною традицією.
К - третій християнський єпископ у Римі (бл. 91-101), автор "Послання до коринфян". Метою "Послання" було обґрунтування християнської ідеї спасіння і запобігання церковному розколу. Воно містить, по-перше, проповідь етичних імперативів, що мають увійти у свідомість кожної віруючої людини: "віддавай перевагу служінню перед повелінням", "намагайся робити добро", "виправдання життя через любов і віру", "любов є підґрунтям віри" тощо. По-друге, "Послання" формулює низку етичних правил, що ведуть до доброчинності, яка є запорукою спасіння ("виконання правил", "повага до старших" тощо). По-третє, перелічуються процедури позбавлення зла: "каяття", "покора" тощо. Необхідність і правильність процедур не доводиться, а лише демонструється на прикладах.
Обґрунтування ідеї спасіння виводить автора за межі чистої дидактики в площину теорії питання, де усвідомлення цільової ідеї пов'язується з визначенням суміжних понять, серед яких - "воскресіння". К. унаочнює різницю в розумінні "спасіння" і "воскресіння" античної традиції та християн. На відміну від першої, в християн "спасіння" і "воскресіння" (в житті кожної людини) одноразові і передбачують божественну жертву заради того, щоб людство постало перед праведним судом.
Проте в "Посланні" має місце методологічна непослідовність, обумовлена становленням нового світогляду, що розуміє і сам автор, трактуючи її як суперечку між християнським станом душі й антично вихованим інтелектом. К. вважає, що "душа стала християнкою раніше за інтелект". Він наголошує на взаємопокладанні віри і розуму, коли віра не тільки не заперечує розум, але саме в ній останній знаходить силу для пізнання. Межею зв'язку скінченого і нескінченого, межею для людського розуму є Божественне Слово. Проте, за К, воно не простий знак відстороненості й незбагненності для людини Божественного, але й символ можливого єднання в стані Одкровення. Тому християнин має готувати себе для того, щоб стати відкритим Богові й тим самим виконати своє призначення.
КОНЦЕПТ
(від лат. — схоплення) філософська категорія Середньовіччя, ключове поняття концептуалізму. Було введено у філософський обіг Абеляром, який поставив питання про те, яким чином відбувається "схоплення" тимчасових та мінливих явищ одиничності, завдяки якому утворюються необхідні смисли і здійснюється акт висловлювання. Це питання аналізується ним на ґрунті розгляду взаємовідношення Божественного слова і людського мовлення, яке (через субстанційну неспівмірність) завжди є тропом. Висловлювання як носій теперішнього часу здатне виходити на рівень вічності, адже теперішнє є єдністю часу в його схопленості майбутнього і минулого. Завдяки висловлюванню тимчасове розглядається як вічне, в ньому схоплюється "те, що є" і "те, чого вже немає". І це є своєрідним онтологічним доказом буття Божественного слова. Адже будь-який висловлюваний смисл є своєрідним перетином тимчасового і вічного, неосяжного і визначеного, в ньому відбувається замикання одиничного і всезагального, яке ґрунтується на дійсності граничної повноти висловленого смислу. К. виникає у спрямуванні на розуміння тут і тепер присутнього, але синтезує в собі три здатності душі — акт пам'яті, що зорієнтований у минуле, акт уяви — в майбутнє, і акт судження, що спрямований у теперішнє. Освячений Святим Духом, К. здійснюється в просторі душі, її ритмами, інтенцією і енергією.
Г. В. Бокал
КОНЦЕПТУАЛІЗМ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
