БУДЕННА МОВА
(unstudied talk) - поняття у філософії Гілберта Райла. Б. м. є привілейованим джерелом та засобом отримання знання про свою свідомість і стани свідомості інших. Оскільки, за Райлом, граматична форма виразу думок може дезорієнтувати людину, то можуть виникати "категоріальні помилки". Найпоширеніша з них - витлумачення ментальних предикатів як виразів, що позначають окремі сингулярні події чи епізоди, і віднесення їх до подій "внутрішнього" життя свідомості. Але вони виражають гіпотетичні твердження про те, що дані конкретні предмети будуть поводитись певним визначеним чином у певних визначених умовах. Тобто, ми описуємо нашу свідомість за допомогою характеристик, які мають диспозиційний характер. їх, згідно з Райлом, ми знаходимо у всьому нашому знанні.
У роботі "Поняття свідомості" (1949) Райл наголошує, що коли говорять про свідомість, то часто мають на увазі наші спостереження за нашими власними буденними висловлюваннями, незалежно від того, чи проголошені вони, чи сказані про себе.
О. А. Зубчик
"БУТИ ТА МАТИ"
("Etre et avciïr", 1933) - праця Ґ. Марселя, що включає нотатки 1928-33, об'єднані назвою "Метафізичний щоденник", а також резюмуюче "Есе феноменології володіння". Щоденникові записи 1928-29 відтворюють динаміку духовного руху Марселя від містико-релігійного осягнення до ортодоксального католицизму.
Увага Марселя концентрується на наявностях внутрішнього духовного екзистенційного досвіду. Наполягаючи на необхідності принципу сповіді, Марсель тлумачить її як відверте звернення людини до самої себе, що і дозволяє почути "самотній голос людини". Фундаментальний онтологічний зв'язок полягає у взаємозв'язку усвідомлюючого себе суб'єкта із своїм власним тілом. За Марселем, існує дилема онтологічного вибору - людина може підвестися до автентичного буття, реалізуючи фундаментальну свободу, але для досягнення такого поступу необхідно позбавитись усвідомлення світу як світу володіння. Однією з характеристик такого світу є панування суб'єкт-об'єктних відносин, а також егоцентризм суб'єкта, потреба "мати", проти чого і виступає Марсель. Запорукою досягнення свободи є звільнення від егоцентризму через релігію, творчість та любов. Характерною особливістю системи володіння виступає раціоналістична філософія, для якої властиве протиставлення об'єкту суб'єкта, що пізнає цей об'єкт, а також проблемний підхід.
Завдання Марселя полягає в описі власного містичного досвіду, який свідчить про те, що людина в одкровенні відчуває себе в єдності з буттям — це і є божественна Присутність, яка не може бути вираженою через поняття. Доведення буття Бога є зайвим і другорядним, оскільки ми можемо мати інтуїтивне знання про його існування. Віруюча людина автоматично сповідує відмінні від буденних високі цінності. Віра, надія, любов, самопожертва - це даності, що складають духовно-практичну основу конкретної онтології. Терпіння та смирення, зосередженість, служіння, що запобігає можливості самогубства, мучеництво та самопожертва віруючого — ось ключові моральні орієнтири у філософії Марселя.
М. С. Кириченко
"БУТТЯ І НІЩО"
Спроба феноменологічної онтології" ("L'être et le néant", 1943) - програмний твір Ж.-П. Сартра, в якому розкривається головний зміст філософської концепції екзистенціалізму. "Б. і н." складається з вступного розділу "У пошуках буття", чотирьох розділів - "Проблема небуття", "Буття для себе", "Для іншого", "Мати, робити, бути"? - і завершального розділу, присвяченого "моральним перспективам". У вступі досліджуються проблеми буття як безпосередньої даності. Це - наявне буття, "феномен", який є те, що є. Таке буття "нічого не переживає, не діє, не поводить себе", його не можна визначити, можна лише фіксувати суто феноменологічно, адже воно "компактне, в ньому немає ані... найменшої щілини, до якої могло б прослизнути небуття". Це — "в-собі" (en-soi) буття, яке просто є. У першому й другому розділах наголошується, що "в-собі" буття є "феноменальним", "непроникним", оскільки осягається (фіксується) лише ззовні. Визначене "з-себе" буття є неіснуюче, небуття, ніщо; воно лише існує, екзистуючи, - це вже "для-себе" (pour-soi) буття, "екзистенція". "Для-себе" буття є, власне, людське буття, оскільки "ніщо приходить у світ лише разом з людиною". "Для-себе" буття є постійний неспокій, заперечення (neantisation) того, що є "в-собі". Це, по суті, є свідомість, але свідомість "дорефлективна", безпосереднє знання, в якому буття просто збігається з існуванням. Тому, за Сартром, "для-себе" буття "є те, що не є, і не є те, що є". І справді, у людини завжди є своє минуле (пам'ять, досвід), тобто те, що вже сталося і складає незмінні можливості неіснуючого, того, що ще не є. Тому "для себе" буття охарактеризоване Сартром як "постійний політ перед обличчям небуття". У третьому розділі розглядаються різноманітні стосунки, що виникають при спілкуванні людей у "ситуації". Сартр наголошує на неможливості зберегти свою "самість", неповторну унікальність у полі зору (під "поглядом") інших. У взаєминах з іншими екзистенціями ми втрачаємо свою суб'єктивність, стаємо об'єктами, "речами", "в-собі" буттям - під "поглядом" інших ми "кам'яніємо", як під поглядом Горгони. У четвертому розділі розглядається центральна для екзистенціалізму тема - проблема вибору, свободи, відповідальності. Будучи "постійним неспокоєм", людина завжди чогось бажає, до чогось прагне, щось планує, але всі ці бажання (прагнення, проекти, задуми тощо) є чимось таким, чого ще немає як наявного буття, все це існує лише як множина можливостей, серед яких людина постійно мусить вибирати. Людина завжди перебуває в ситуації вибору (навіть відмова від вибору є вибір - "не вибирати"). Змушена постійно вибирати, людина є істотою принципово вільною, завжди вільною. "Ми є свобода, яка вибирає, - твердить Сартр, - але ми не вибираємо права бути вільними - ми засуджені до свободи...". Отже, свобода людини - тотальна, але так саме тотальною є і її відповідальність - "засуджена до свободи людина несе на своїх раменах тягар відповідальності за цілий всесвіт". Вільно проектуючи себе в майбутнє, людина прагне досягти певної "позитивної" мети, але водночас, досягаючи її, людина відразу обирає нову мету, досягнення якої приводить до нового вибору, і так постійно. Інакше кажучи, людський вибір і свобода вказують на людське прагнення досягти синтезу "в-собі та для-себе" буття, тобто прагне стати просто буттям, яке б одночасно було й обґрунтуванням необхідності свого буття. Це, по суті, прагнення стати Абсолютом (Богом), але це нездійснений у реальному житті "проект".
І. В. Бичко
"БУТТЯ І ЧАС"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БУДЕННА МОВА“ на сторінці 1. Приємного читання.
