ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН
(1899-1992) - австр. філософ та економіст, один із визначних політичних філософів XX ст. Вважається одним із провідних теоретики сучасного лібералізму.
Осн. праці: "Шлях до рабства" (1944), "Конституція свободи" (1960), "Право, законодавство та свобода" (т. 1-3,1973-79), "Фатальна зарозумілість: помилки соціалізму" (1988).
Твори Г. спрямовані на доведення тез про необхідність спонтанного ліберального порядку в суспільстві. Від розгляду економічних питань творчість Г. поступово починає спрямовуватись до вивчення міждержавницьких питань, політичної сторони суспільної практики, а також до соціальної філософії.
Основними принципами соціально-політичної філософії Г. є абстрактні гуманні принципи миру, справедливості і свободи. Один із цих трьох компонентів (справедливість) запозичений з філософії Д.Ролза. Під конкретним здійсненням базових принципи) своєї доктрини Г. вбачає приблизну модель вже існуючого суспільного та політичного ладу західного життя, в умовах вільного ринкового економічного устрою. Концепція спонтанного порядку набуває чітких рис в описі певного економічного, політичного та інших сфер суспільного життя. Але видається сумнівним перехід від розуміння абстрактних принципів до моделі їх конкретного здійснення.
Займаючись економічними, політичними, правовими проблемами, Г. долучає до своїх досліджень досвід новочасних філософів. Принципи політики, цінності, штучне і природне; співвідношення права, норм поведінки, правосуддя, влади, суспільства, держави та індивідуальних інтересів; корисність, природність, справедливість; специфіка функціонування законів природи в організмі суспільства - ось приблизне коло питань, що цікавлять теоретика сучасного лібералізму.
Виступаючи проти утопії (тим самим запроваджуючи полеміку з соціалізмом) та за концепцію спонтанного порядку, Г. стверджує, що утопія у своєму здійсненні в реальності буде гіршою (за всіма покажчиками цінностей сучасного суспільства) від існуючого суспільного спонтанного порядку.
М. С. Кириченко
ГАЛЬМУВАННЯ І РОЗГАЛЬМУВАННЯ
В метафізиці M. Шелера дві основні функції духу, управління імпульсами потягів, що здійснює дух. Дух розгальмовує "могутній", зтворюючий світ, що несе в собі нескінченну кількість образів. Порив повинен нести відповідальність за дійсність і випадкове конкретне буття цієї дійсності, яке ніколи неможливо однозначно визначити сутнісними законами і ідеями, - аби у всій повноті могли здійснитися закладені у світі ідеї і цінності. Але дух гальмує його, якщо потрібно захиститися перед натиском дійсності.
М. Д. Решетник
ГАРТМАН (HARTMANN) НІКОЛАЙ
(1882-1950) - нім. філософ. Навчався в Петербурзькому ун-ті, з 1905 жив у Німеччині, викладав філософію у Марбурзі (з 1909), проф. Кельнського (з 1925), згодом Берлінського ун-тів, потім (1945-50) у Геттінгені. Прихильник онтологічної позиції у філософії ("Основні риси метафізики пізнання", 1921). Предмет пізнання, за Г., знаходиться за межами пізнавального процесу. У праці "Можливість і дійсність" ( 1938) Г. по суті ототожнює можливість з необхідністю, яка тлумачиться ним як дійсність. Йдеться практично лише про реальну можливість, яка й справді не відрізняється принципово від дійсності. Дійсність має своїм чи не єдиним атрибутом діяльність. Реальне буття Г . відрізняє від ідеального тим, що перше є необхідністю факту або поняття. У праці "До основ онтології" (1935) прагне чітко розрізнити ідеальне і реальне - пізнання, за Г., перетворює реальне на об'єктивну предметність, а в емоційно-трансцендентних актах реальність постає прямо і безпосередньо. Емоційно-трансцендентальні акти виражають чекання, бажання, надії і т. п. суб'єкта, в яких власне реальність світу й засвідчує своє існування всупереч сумнівам. У цілому Г. визнає існування матерії і духу як різних, передрукованих один до одного шарах буття. У праці "Будова реального світу" (1940) Г. утверджує ідею ієрархічності світу; співвідношення між "сходинками" ієрархії визначається законами "повернення" (наявність ознак ієрархічно нижчого у вищому), "нового" (специфіка вищого щодо нижчого), "дистанції" (своєрідність внутрішньої детермінації на кожній ієрархічній "сходинці") і т. п. Генетичний зв'язок між "сходинками" не розглядається в "критичній онтології" Г. У рамках духовної реальності Г. розрізняє "об'єктивний" та індивідуальний дух, але перший окремо від останнього не існує. Цілісність об'єктивного духу виявляє себе, за Г., у філософії, мистецтві, науці, релігії, техніці, міфології. Саме через зв'язок індивідуального духу з його об'єктивними формами реалізується те, що Г. називає "живим духом" історичного процесу. Емоції, за Г., є не просто "внутрішніми" станами індивіда, зле мають свою предметність за межами об'єктивних актів — вони й становлять об'єктивне буття цінностей. Цінності є, так би мовити, інтенційними об'єктами (корелятами) емоційно-трансцендентних актів (нераціональних за змістом) - любові, ненависті тощо, - які є специфічними ціннісними почуттями, інтуїтивними за своєю природою.
І. В. Бичко
ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН“ на сторінці 1. Приємного читання.
