Передумови колоніальної активізації європейських держав у Азії та фактори її успіху. Система субсидіарннх договорів
Буржуазні революції і бурхливий розвиток капіталізму в найбільш розвинених європейських країнах у XVIII – пер. пол. XIX ст. дали поштовх небувалому розширенню колоніальної агресії з їх боку. Прагнення правлячих кіл цих країв до оволодіння багатствами колоній сприяли продовженню процесу первинного накопичення капіталу й подальшому зростанню капіталізму. Найбільш крупні колоніальні захоплення здійснювали Англія, Франція, Голландія, США.
У XVIII і на початку XIX ст. особливо великий вплив на міжнародні відносини на Сході (Ближньому і Середньому) мали англо-французькі суперечності, що знаходилися в їх центрі, але після наполеонівських воєн у цих районах на перше місце висувалися англо-російські протиріччя. У ролі дипломатичних представників на Сході часто виступали військові, чиновники, купці, місіонери (православні, католицькі та ін.), а також представники інших професій, які при цьому сумлінно виконували й свої основні обов'язки (розвідників, комерційних агентів тощо).
На межі XVIII і спочатку XIX ст. США ще знаходилися в економічній залежності від європейської буржуазії, але в Західній півкулі вже почали здійснювати територіальні захоплення. На самому початку XIX ст. США, беручи участь у війні на Середземному морі проти корсарів алжирського бея, вже почали відстоювати свої інтереси, хоч і в не дуже справедливому "промислі" – наркоторгівлі опіумом (Середземномор'я, Далекий Схід). До середини XIX в. США вже досягли берегів Тихого океану, опанувавши величезними просторами. Крім того, СІНА усілякими методами й засобами прагнули послабити англійський вплив спочатку в іспанських колоніях Латинської Америки, а потім і в країнах цього ж регіону, що звільнилися.
Правлячі кола Голландії давали добро на криваві колоніальні захоплення в Індонезії. А Іспанія на межі сторіч усе ще продовжувала утримувати свої колоніальні володіння в Латинській Америці. У 30-х – 40-х pp. XIX ст. Франція завойовує Алжир, проводячи паралельно з цим свою колоніальну політику в регіоні Південно-Східної Азії. Разом з цим, французька й британська буржуазія боролися між собою за оволодіння ринками Близького і Середнього Сходу.
До середини XIX ст. Англія головним чином завершила завоювання Індії і поклала початок колоніального загарбання Китаю. Прагнучи до захоплення південних областей Турецької імперії, Англія в той же час підтримувала її гніт над слов'янськими народами Балкан.
Головним засобом колоніальної політики було відкрите насильство – завоювання, але дипломатія, особливо підписання нерівноправних договорів, незмінно слугувала її додатковим знаряддям. Цілі колоніальної політики капіталістичних держав випливали із загарбницьких прагнень пануючих класів тієї або іншої країни та їх взаємних протиріч.
Залучення країн Азії й Африки, що відбувалося в ході колоніальних захоплень, до світового ринку хоч і було саме по собі прогресивним явищем, але здійснювалося воно в умовах того часу болісним і важким шляхом колоніального пригноблення. Колоніальний гніт призводив до пограбування поневолених країн, затримував розвиток їх продуктивних сил, завдавав незлічевних бід їх населенню і, як правило, сприяв збереженню в колоніальних країнах докапіталістичних методів експлуатації. Пригноблювані народи колоній чинили колонізаторам запеклий опір і піднімалися на повстання проти них.
Розрізняються три основні типи колоній західних держав:
• 1 тип – коли в деяких захоплених областях і територіях місцеве населення повністю або майже цілком винищували або відтісняли на гірші землі. Ці колонії заселялися колонізаторами й перетворювалися на продовження метрополії. Так відбувалося заселення США, а також Канади й Австралії.
• 2 тип – коли в деяких захоплених областях і територіях маси місцевого населення збереглися, але їх нещадно експлуатували завойовники (колонізатори). Це британські колонії Ост-Індії, французькі володіння в Індокитаї та ін.
• 3 тип – можна розглядати як проміжний тип розвитку між 1 і 2 типами. До такого типу можна віднести Нову Зеландію, деякі колонії в Африці.
На середину XIX ст. ще далеко не весь світ був поділений між сильними державами того часу. Неподіленими залишалися багато островів Тихого океану і майже весь величезний материк Африки, хоч углиб його вже прямували розвідувальні експедиції, готуючи майбутні захоплення.
В Азії головним суперником Англії була Росія. Російські поміщики і буржуазія, що зароджувалася, проводили реакційну й агресивну політику. Проте всупереч реакційній і агресивній суті колоніальної політики царизму, приєднання Закавказзя, Середньої Азії та інших областей до Росії прискорило їх капіталістичний розвиток і спричинило розповсюдження на них впливу передової російської культури й революційного руху, що об'єктивно мало прогресивне значення.
Колоніальні завоювання в Індії Англія зробила руками Ост-Індської компанії, що була під заступництвом англійського уряду. Діяльність британської Ост-Індської компанії сприяла початковому накопиченню капіталу і підготовці промислової революції в Англії, що почалася в 60-х pp. ХУЛІ ст. Спираючись на свої торговельно-промислову і військово-морську першість, Англія вже в ході Семирічної війни (1756-1763 pp.) завдала вирішальної поразки Франції в Індії і Канаді і заклала фундамент своєї величезної імперії. Оплотом колоніальної монополії Англії стало її панування в Індії, населення якої за чисельністю в десятки разів перевищувало населення колоній інших держав. Завоювання Індії вимагало як довгих і кривавих воєн, так і складних дипломатичних переговорів.
До моменту приходу туди англійців Індія вже була країною незліченних великих і малих феодальних князівств, що ворогували в між собою. Саме в цих умовах в Індії була відпрацьована класична система британської колоніальної політики і дипломатії, побудована за принципом стародавніх римлян – divide et impera. Втручання в розібрати індійських князів і боротьбу феодальної знаті за престоли, гра на класовій, національній і релігійній ворожнечі, укладення лицемірних союзів, обманні обіцянки, віроломство, погрози і вимагання, провокації й підкуп, оформлення результатів відкритого грабіжництва і насильства незліченними договорами з князями, щоб додати видимість "законності" довершеним злочинам, – все це було зведене британськими колонізаторами в принцип і доведено до ступеня найвищого мистецтва.
Творцями й носіями цієї дипломатії були губернатори і генерал-губернатори Ост-Індської компанії, її офіцери, що виступали в ролі резидентів та інших офіційних або приватних агентів. їх дипломатія, що цілком відповідала методам епохи первинного накопичення, доповнювала військове насилля підривною діяльністю в стані супротивника.
Ширше вдавався до дипломатичних методів закабаления індійських князівств генерал-губернатор Ост-Індської компанії Уоррен Гастінгс (1773- 1785 pp.). Він широко ввів у практику компанії укладення так званих "субсидіарних договорів" з індійськими князями і направлення до них комісарів або дипломатичних агентів з осіб не особливо високих чинів – поручиків, капітанів або підполковників для того, щоб вони відігравали роль верховних радників князя та інформаторів компанії. Багато агентів компанії довгі роки перебували в неї на службі.
Субсидіарні договори зазвичай передбачали обмеження самостійності князів і особливе зречення їх від права вести війни та укладати договори без згоди компанії, розпуск військових загонів, що були під керівництвом французьких офіцерів, і відсторонення останніх від служби, направлення в князівства англійських військ або загонів сипаїв, на утримання яких правитель князівства повинен був надавати необхідні субсидії, що стягувалися і витрачалися під наглядом англійських офіцерів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
