В австрійських "пропозиціях" Росії ставилися такі вимоги: 1) заміна російського протекторату над Молдавією, Валахією і Сербією протекторатом усіх великих держав; 2) встановлення свободи плавання в гирлі Дунаю; 3) недопущення проходу будь-яких ескадр через Дарданелли і Босфор у Чорне море, заборона Росії і Туреччини тримати на Чорному морі військовий флот і мати на берегах цього моря арсенал і військові укріплення; 4) відмова Росії від заступництва православних підданих султана; 5) поступка Росією на користь Молдавії ділянки Бессарабії, що прилягає до Дунаю. Ці умови були набагато важчі та принизливіші для Росії, ніж колишні "чотири пункти", на які ні Микола І, ні Олександр П не погоджувалися свого часу.
Австрійські "пропозиції" були пред'явлені ультимативно, хоч і без установлення точного терміну для відповіді. Але категорично було дано зрозуміти, що неприйняття вимог спричинить за собою оголошення Австрією війни Росії.
Через декілька днів після пред'явлення австрійської ноти цар отримав листа Ф. Вільгельма IV. Прусський король написав за явної підказки з боку графа Буоля і Франца Йосипа І. Лист, написаний у люб'язних тонах, містив пряму загрозу. Король запрошував царя зважити на "наслідки, які можуть бути для справжніх інтересів Росії і самої Пруссії", в тому випадку, якщо Олександр П відкине австрійські пропозиції. Отже, передбачалося приєднання до Франції і Англії вже не тільки Австрії, але і Пруссії. Треба було щось робити.
Увечері 20 грудня 1855 р. в кабінеті царя відбулася скликана ним нарада. Були присутні дев'ять осіб: Олександр П, великий князь Костянтин, К. В. Нессельроде, В. А. Долгоруков, П. Д. Кисельов, М. С. Воронцов, О. Ф. Орлов, Блудов і Мейендорф. Дебати були не дуже тривалими. Всі, окрім Блудова, висловлювалися за рішучу необхідність швидше укласти мир. Цар своєї думки ясно не висловив. Зупинилися на тому, щоб погодитися на пред'явлені умови, окрім поступки Бессарабією. Не погоджувалися також прийняти невизначену, але здатну викликати певні негативні для Росії наслідки статтю австрійської ноти, в якій мовилося про право союзників пред'являти Росії, понад "чотири пункти", ще "особливі умови", якщо цього зажадає "інтерес Європи".
10 січня граф Буоль отримав у Відні російську відповідь, і тому що пункт про Бессарабію був включений саме ним, то він удався цього разу вже до формального ультиматуму. Він заявив, що якщо після шести днів (після 10 січня) Росія не прийме всіх пред'явлених нею умов, то австрійський імператор порве з нею дипломатичні відносини. Олександр II скликав 15 січня повторну нараду. На цій нараді К. В. Нессельроде прочитав записку, в якій цього разу покладав усі уповання на розпорядження Наполеона Ш. На Австрію він махнув рукою, здогадавшись, нарешті, з великим запізненням, що вона не менший ворог Росії, ніж Англія. Збори одноголосно вирішили прийняти ультиматум як попередні умови миру.
Паризький конгрес 1856 г. Позиція Франції на ньому
Олександр II відправив до Парижа на мирний конгрес графа О. Ф. Орлова, давши йому в помічники колишнього російського посла в Лондоні барона Бруннова. Граф О. Ф. Орлов з першого до останнього моменту свого перебування в Парижі всю свою дипломатичну діяльність базував на зближенні з імператором французів і на підтримці, яку з самого початку переговорів Наполеон Ш став надавати російському уповноваженому.
Паризький конгрес почався 13 (25) лютого 1856 р. і закінчився підписанням мирного трактату 18 (30) березня ц. р. Головував граф О. Валевський, міністр закордонних справ Франції, син Наполеона І від графині Валевської. Вже з перших засідань конгресу всім його учасникам стало ясно, що О. Валевський підтримуватиме англійців тільки формально. А незабаром в дипломатичних колах дізналися і про приватні бесіди, які вів імператор Наполеон ІП з графом О. Ф. Орловим відразу після його прибуття до Парижа.
Цей граф належав до найбільш обдарованих дипломатичними здібностями людей, які були при дворі Миколи І, а потім Олександра Π. О. Ф. Орлов любив дипломатію. Свого часу він без вагань, з міркувань кар'єри, прийняв після смерті Бенкендорфа посаду шефа жандармів. Але шпигунськими справами особисто він не займався. З гидливості і через лінощі він усе передав Дубельту. У нього був брат Володимир, близький до декабристів, і О. Ф. Орлов від нього не відрікся, а підтримав його у важку хвилину. Він же велів зняти нагляд з Герцена і видати йому закордонний паспорт, за клопотанням О. А. Жеребцевої, на онуці якої сам був одружений.
Прибувши до Парижа, О. Ф. Орлов зумів з першої ж бесіди домовитися з Наполеоном III про те, що відтепер можливе тісне зближення Росії з Францією, між якими немає, по суті, ніяких корінних суперечностей. Співбесідник О. Ф. Орлова схильний був цілком піти йому назустріч. Наполеон III досяг усього, чого хотів. Туреччина була врятована від російського захоплення, зброя Франції покрита новою славою, узято "реванш" за 1812 р., французький імператор укріпив свій трон усередині країни і посів перше місце в Європі. Наполеонові Ш від Росії нічого більше не було потрібно.
Позиція Англії на конгресі
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Австрійський ультиматум Росії“ на сторінці 1. Приємного читання.
