Ш. Талейран радив не відштовхувати Пруссію, а примусити її вступити в "союз" із Францією. Н. Бонапарт погодився і примусив Гаугвіца підписати від імені Пруссії "союзний" договір з Французькою імперією. Н. Бонапарт пообіцяв Пруссії Ганновер. Пруссія повинна була відмовитися від ряду своїх територій (князівства Невшательського, Ансбаха, Клюванні). Але Ганновер був поганим придбанням для Пруссії. Він був спадковим курфюршеством, що належав англійському королеві, через шо і був окупований французами. Ухвалення цього подарунка повинно було посварити Пруссію з Англією. Сам же Н. Бонапарт також вів складну гру. Цей "союз", нав'язаний ним Пруссії, дуже полегшив йому ту справу, яка з кожним місяцем приваблювала його все більше й більше, – підготовку війни з нею ж.
Н. Бонапарт утворив "Рейнський союз", тобто конфедерацію з 16 німецьких держав. Усіх цих васалів, що тріпотіли перед ним, він примусив проголосити його, імператора французів і короля Італії, своїм покровителем – "протектором". "Протекторат" полягав у беззаперечному виконанні волі самодержавного володаря. Брата свого, Жозефа, він призначив королем Неаполітанським, іншого брата, Людовіка, – королем Голландії. Все це ізолювало Пруссію, яка не могла розраховувати на допомогу тільки що розбитої Австрії. Імператор Франц І відмовився від титулу "імператора Священної Римської імперії", який існував більше тисячі років, і став називатися відтепер (з 1806 р.) імператором австрійським. Це було зроблено за бажанням Н. Бонапарта, який розглядав себе як спадкоємця великої імперії, створеної Стародавнім Римом.
Уже в лютому 1806 р. нове англійське міністерство, яке утворилося після смерті У. Піїта, виявило бажання вести мирні переговори з ним. 20 лютого 1806 р., не зважаючи на відсутність дипломатичних зносин між Англією і Францією, новий англійський міністр закордонних справ сповістив Н. Бонапартові листом, який було адресовано Ш. Талейрану, що існує нова змова з метою вбити французького імператора і що необхідно вжити заходів для охорони його життя. Така зміна на дипломатичному фронті з боку Англії привела Ф. Вільгельма Ш у стан повної розгубленості. Він кинувся по допомогу до Олександра І. Цар негайно ж обіцяв її в разі війни Пруссії з Н. Бонапартом. З усіх пунктів кордону і з усіх держав Рейнського союзу Ф. Вільгельм Ш отримував тривожні відомості про пересування французьких військ, що почалися. Бачачи, що нападу все одно не уникнути, він зібрався з духом і надіслав Н. Бонапарту щось на зразок ультимативної вимоги відвести війська від кордону. Відповіддю на цю вимогу було вторгнення Н. Бонапарта до Саксонії, а потім і до Пруссії. 8 жовтня почалася війна. Вона закінчилася щонайповнішим розгромом Пруссії після битв при Йене і Ауерштедті. 27 жовтня 1806 р. Н. Бонапарт увійшов до Берліна. Пруссія була знищена у прах.
Оголошення Францією "континентальної блокади" Англії
Однією з перших справ Н. Бонапарта в Берліні, коли він уже відчував себе владикою Європи, було видання знаменитого декрету, який значною мірою зробився відтепер основою його зовнішньої політики. 21 листопада 1806 р. в Берліні був опублікований декрет, що забороняв усім країнам, підвладним Н. Бонапарту, не тільки торгівлю, але й взагалі усілякі стосунки з Британськими островами та англійськими колоніями. Всі англійські піддані в підвладній йому Європі повинні були бути негайно арештовані, всі англійські товари – конфісковані.
Ш. Талейран отримав наказ терміново розіслати декрет по всіх європейських дворах і до всіх правителів. "Нейтральним" державам було дано зрозуміти, що Н. Бонапарт відтепер вимірюватиме ступінь їх дружелюбності до нього тією старанністю, з якою вони будуть перешкоджати торгівлі з англійцями. Жереб було кинуто. Не маючи флоту для нападу на Англію шляхом висадки військ, не будучи в змозі організувати похід на Індію, про що вів мріяв ще в Єгипті в 1798-1799 pp. і в 1801 р. перед вбивством Павла І.
Н. Бонапарт вирішив покінчити з опором Англії економічною війною, закривши для англійських товарів усі закордонні ринки. Європа була тоді головним споживачем англійських товарів – як фабрикатів, так і колоніальних продуктів. З цих пір починається новий період у зовнішній політиці Н. Бонапарта. Послідовне, нещадне дотримання правил "континентальної блокади" ставало в центрі усієї його зовнішньополітичної і воєнної діяльності. Раніше всіх самостійних держав, що ще уціліли, відчула це на собі Росія.
Зміни в зовнішній політиці Росії. Зближення Олександра І з Н. Бонапартом. Зустріч у Тільзиті
Кровопролитна кампанія, що була проведена російською армією з грудня 1806 р. по червень 1807 р., не врятувала Пруссії. Не зважаючи на героїчну поведінку російських військ, кінцева перемога Наполеона при Фрідланді 14 червня 1807 р. вирішила її долю. Олександр І відразу ж після Фрідланда зважився на круту зміну політики. Страшний ворог, що двічі з 1805 р. переміг російську армію у двох важких війнах, стояв на Німані. Прусський союзник як військова сипа вже не існував. Що стосується Англії, то цар був обурений тією безсовісністю, з якою англійський уряд, наобіцявши золоті гори Росії за її виступ проти Н. Бонапарта, ровно нічого не зробив, щоб допомогти Росії в її відчайдушній боротьбі з Н. Бонапартом. "Буває такий стан, коли треба думати про те, щоб зберегти себе", – так висловився Олександр І після Фрідланда, посилаючи до Н. Бонапарта свого представника з пропозицією миру.
От чому при першій же зустрічі Олександра І з Н. Бонапартом на плоту на річці Німані поблизу Тільзіта, на слова Н. Бонапарта: "Через що ми воюємо з вами, государю?" – Олександр І поспішив відповісти: "Я ненавиджу англійців так само, як і ви, і я буду помічником вашої величності у всьому, що ви проти них зробите". – "Якщо так, то мир укладено", – сказав Н. Бонапарт. Почалися мирні тільзитські переговори. Все було в загальних рисах переговорено віч-на-віч між обома імператорами. Ніхто не був допущений до цих довгих бесід. "Я буду вашим секретарем, а ви будете моїм", – сказав з цього приводу Н. Бонапарт. Звичайно, головною метою Н. Бонапарта був не тільки мир, але й союз з Олександром 1.27 червня 1807 р. все було підписано.
Н. Бонапарт отримав, звичайно, більше, ніж Олександр І. Але він був переможцем, і ця нерівність була цілком природною. Олександр І зобов'язувався: 1) поширити наполеонівський декрет про континентальну блокаду на Російську імперію; 2) оголосити війну Англії; 3) визнати всі зміни, які провів або ще проведе у майбутньому Н. Бонапарт в Західній Європі. Замість цих основних зобов'язань Олександр І отримав від нього "обіцянку" з часом евакуювати французькі війська з украй урізаної території Пруссії і дати царю основну частку в разі поділу Туреччини. Бажаючи раз назавжди посварити і роз'єднати Пруссію й Росію, Н. Бонапарт запропонував Олександрові І приєднати до Російської імперії прусські володіння до самої Вісли. Олександр І від цього відмовився, але все таки погодився відібрати у Пруссії, хоча вона і вважалася до Тільзита його "союзницею", запропоноване йому Н. Бонапартом місто Білосток з усім Білостоцьким округом. Договір був підписаний 8 липня 1807 р. Того ж дня був підписаний і мир з Пруссією. Пруссія зменшилася за кількістю населення рівно удвічі (було 10 мільйонів, залишилося трохи більше п'яти), зя територією теж майже удвічі. І Пруссія зобов'язалася дотримуватися правил континентальної блокади.
З цих пір зовнішньополітичні методи Н. Бонапарта, що поставив собі за мету знищити Англію блокадою, незвичайно спрощувалися. Володарюючи, прямо або опосередковано, особисто або через своїх братів, посаджених на престоли залежних країн, через маршалів і генералів, перетворивши на васалів і імператора австрійського і короля прусського, Н. Бонапарт уже не вів відтепер переговорів ні з ким, окрім Олександра І. Іншим він наказував і якщо помічав непокору, то йшов на непокірного війною. З царем же після перших декількох місяців почалося тертя. Правда, Н. Бонапарт надав Олександрові І волю у справі відняття у Швеції всієї Фінляндії до річки Торнео. Але придбання Фінляндії здавалося малою компенсацією за тяжкі наслідки, які переживали російські фінанси і російська експортна торгівля від припинення комерційних зв'язків з Англією. Дворянство і велике російське купецтво вважали, що континентальна блокада губить Росію, і ненавиділи союз з Францією. Особливо турбувала Росію та постійна загроза, яка була створена 1807 р. утворенням на самих її кордонах так званого герцогства Варшавського.
Звичайно, зайняття Костянтинополя і проток або хоч би гарантованого придєднання Молдавії і Валахії загладило би важкий спогад про Тільзитський мир, що наніс рану російському національному самолюбству. Але саме відносно Туреччини Н. Бонапарт рішуче ухилявся від виконання своїх тільзитських обіцянок. Олександр І вже з 1806 р. вів війну з Туреччиною. У цій тривалій російсько-турецькій війні певну допомогу, таємно і обхідними шляхами, турки отримували саме з Парижа. Коли до Ш. Талейрана дійшли скарги російських дипломатів, що в Тільзиті, при розмовах царя з Н. Бонапартом про Туреччину, цар чув від нього зовсім інші мотиви, Ш. Талейран відповів, що в дипломатії те саме, що і в музиці: якщо мотив не покладений на ноти, то ніякої ціни він не має. Другими словами, Олександрові І дали зрозуміти, що Н. Бонапарт його обдурив, обмежившись обіцянками, не закріпленими в договорі.
Зростання опозиції Н. Бонапарту в країнах Європи
Навесні 1808 р. Н. Бонапарт заарештував іспанську королівську родину, підступно запрошену шш до міста Байонни, й почав загарбання Іспанії. Португалію він зайняв ще раніше. Почалася тривала народна війна в Іспанії. У перші ж місяці стало ясно, що справитися з нею вкрай важко. Виявилося також, що Австрія хоче скористатися його іспанськими ускладненнями і збирається зробити спробу повстати проти переможця.
Французький імператор краще за інших розумів, що момент обрано австрійським кабінетом дуже вдало. Клеменс Лотар Венцеслав Меттерніх, австрійський посол у Парижі, посилено приховував австрійські озброєння, але це йому погано вдавалося. Н. Бонапарт знав, що і в Пруссії з затамованим подихом чекають виступу Австрії. Тому він грубо зажадав від прусського короля вигнання його міністра Штейна, який переконував Ф. Вільгельма III також виступити проти Н. Бонапарта, якщо підніметься Австрія. Н. Бонапарт боявся не Пруссії. Він був неспокійний щодо Росії. Що Росія не виступить на допомогу Австрії, він не сумнівався. Але йому хотілося іншого: можливості погрожувати Австрії, що їй доведеться мати справу одночасно із нападом з двох боків – з боку Франції і з боку Росії.
"Побачення" в Ерфурті Н. Бонапарта та Олександра І
Влітку 1808 р. Н. Бонапарт запросив Олександра І на особисту зустріч. Цар, знаючи, навіщо його кличуть, не дуже поспішав. Побачення відбулося 27 вересня 1808 р. в місті Ерфурте і продовжувалося близько двох тижнів. Н. Бонапарт перед від'їздом до Ерфурта зробив один фатальний для себе крок, наслідки якого, проте, позначилися не скоро. З собою до Ерфурта він досить несподівано запросив Ш. Талейрана, який після Тільзиту вже перебував офіційно у відставці. Тим часом Ш. Талейран прийшов з деяких пір до висновку, що континентальна блокада неминуче призведе до війни з Росією і до кінцевого повстання по всій Європі. В Ерфурті Ш. Талейран вперше зрадив Н. Бонапарту, вступивши в таємні стосунки з Олександром І. "Ви повинні врятувати Європу", – повторював він Олександрові І під час таємних бесід. За порадою Ш. Талейрана, Олександр І не підписав договору, який гарантував би участь Росії на боці Н. Бонапарта в майбутній війні Франції з Австрією.
Зовнішні прояви гарячої дружби, нібито існуючої між обома імператорами, не обдурили Н. Бонапарта: похмурим виїхав він з Ерфурта після пишних свят, парадів, публічних обнімань і поцілунків з російським царем. Лише через декілька місяців (у кінці січня 1809 р.) Н. Бонапарт став підозрювати Ш. Талейрана в зрадницьких діях і зовсім відсторонив його від своєї персони, хоч і не покарав: не було ніяких доказів. Війна його з Австрією в 1809 р. зно-ву дала Н. Бонапарту повну перемогу. Австрія, знов жорстоко урізана у своїй території за мирним договором в Шенбрунні 14 жовтня 1809 р., повинна була надовго змиритися.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії“ на сторінці 1. Приємного читання.
