На першому ж прийомі дипломатичного корпусу в Зимовому палаці в кінці грудня 1825 р. Микола І виявив особливу люб'язність до французького посла Ла Ферроне. Він відвів його після прийому до свого кабінету й довго з великим хвилюванням говорив з ним про 14 грудня і частково про свою майбутню зовнішню політику. Вже тоді намітилося прагнення царя, що стало особливо наполегливим з 1828-1829 pp., тісно зблизитися з Францією.
Одночасно через подружжя Лівен Микола І увійшов у контакт і з Д. Каннінгом. Те й інше йому здавалося, мабуть, необхідним, щоб позбутися дуже настирливих прагнень К. Меттерніха демонструвати перед всією Європою, що зміна, яка відбулася на російському престолі, ніби то цілком вигідна для Австрії. Микола І знав про зближення його покійного брата з Д. Каннінгом і про різке охолодження Олександра І до К. Меттерніха. І якщо була якась ідея, успадкована Миколою І від свого брата, що міцно засіла в його голові до самої Кримської війни, то це була саме думка, передана Д. Каннінгу від Олександра І через посередництво княгині Лівен: Англія й Росія повинні удвох домовитися щодо турецьких справ. Олександр І мав на увазі перш за все грецьке повстання. Микола І ставив питання ширше і відвертіше, ніж Олександр І, який, говорячи про греків, явно думав не тільки про греків, але й про протоки. Д. Каннінг відразу ж пішов назустріч прагненню царя, який намічав зблизитися з Англією.
Місія А. Веллінгтона в Петербурзі. Утворення коаліції трьох держав проти Туреччини
До Петербурга зі спеціальною місією була відправлена з Лондона людина, до якої Микола І мав почуття виняткової поваги. То був герцог А. Веллінгтон, герой Ватерлоо, ярий представник британського консерватизму й монархізму. У Миколи І вже була готова дуже важлива бесіда з ним. А. Веллінгтон отримав від Д. Каннінга перед своєю поїздкою досить складну інструкцію. Погрібно було по можливості досягти спільного рішучого тиску на Туреччину і примусити її відмовитися від думки вирізати грецьке населення на півострові Мореє. З цією думкою носився ще з 1824 р. не тільки сам Махмуд П, але і його непокірний васал, паша Єгипту Мехмед-Алі. Якщо ж англо-російський тиск не допоможе, то Д. Каннінг хотів, щоб цар воював з Туреччиною і цим звільнив Грецію, але щоб Росія при цьому не зруйнувала Турецької імперії і перш за все не захопила б проток. Тому треба було одночасно і підштовхнути царя на війну з Туреччиною, і забезпечити потім можливість англійському парламенту, Європі та і самому цареві доводити, що ніхто його на війну з Туреччиною не штовхав, а зовсім навпаки. І вже перші бесіди А. Веллінгтона з новим царем виявили, що інструкція Д. Каннінга не може бути виконана в точності.
У Миколи І вже дозріла думка не тільки не брати на себе зобов'язання одноосібно воювати з турками. Він хотів втягнути Англію у спільний виступ і зробити з цієї війни початок вирішення питання про Туреччину. Інструктуючи А. Веллінгтона, Д. Каннінг пропонував йому з'ясувати, чи буде цар так само старанно, як його покійний брат, підтримувати принципи Священного союзу. Герцог дізнався, що Микола І вважає греків бунтівниками і не може оголосити себе заступником бунтівників. Але одночасно, залишаючи грецьке питання осторонь, цар нібито має з турками свої рахунки.
Коли А. Веллінгтон передав цареві пропозицію про спільний виступ Англії і Росії, Микола І відповів нічого не значущими словами. При цьому Микола І зважився на дуже сміливий крок. Не кажучи ні слова А. Веллінгтону й обдумавши свою бесіду з ним, цар раптово надіслав Туреччині щось дуже схоже на ультиматум, але з досить великим шеститижневим терміном. Цар вимагав відновлення автономних установ, що існували в Дунайських князівствах до 1821 р. і були знищені Махмудом II, і повернення Сербії тих привілеїв, які вона повинна була мати за Бухарестським миром 1812 р., укладеному між Росією і Туреччиною.
Відіславши цей ультиматум, Микола І заявив А. Веллінгтону, що тепер готовий підписати угоду з Англією. Після деяких коливань А. Веллінгтон підписав 4 квітня 1826 р. Петербурзький протокол, який був угодою між Англією і Росією з грецького питання. Греція, згідно з ним, утворює особливу державу. Султан вважається її верховним сюзереном. Проте Греція повинна мати свій власний уряд, свої закони і т. д. Чисто зовнішній васалітет повинен був звестися до щорічних платежів певної суми. Росія і Англія зобов'язувалися "підтримувати" одне одного при проведенні цього плану, у випадку якщо з боку Туреччини зустрінуться перепони.
Д. Каннінг, отримавши цей Петербурзький протокол, побачив, що Микола І обійшов А.Веллінгтона. Не Англія втравила Росію у війну, а Росія втягнула в неї Англію. Якщо війна буде, а вона повинна була бути неодмінно, тому що Махмуд II нізащо не погодиться без війни втратити таку територію, то в цій війні Англія, згідно з протоколом, повинна буде взяти активну участь.
26 травня 1826 р. К. Меттерніх з великим роздратуванням і неспокоєм дізнався про протокол. Не тільки грецьке питання несподівано стало на черзі грізніше, ніж коли-небудь. Трапилося й інше: ненависний Д. Каннінг отримав над Священним союзом найрішучішу перемогу – Росія, за ініціативою якої був створено Священний союз, сама його топче, йде пліч о пліч з покровителем "бунтівників" – Д. Каннінгом. До цього приєдналися ще дві дуже неспокійні для Австрії обставини: по-перше, турки, налякані чутками про угоду Росії з Англією, поспішили прийняти царський ультиматум щодо Дунайських князівств і Сербії, маючи надію цією поступкою якось звільнитися від необхідності дати самостійність Греції; по-друге, Махмуд П якраз літом 1826 р. приступив до жорстокого приборкання бунту яничар і винищування цього бунтівного війська. Це послабляло турецькі сили і ще більше зменшувало шанси успішного спротиву домаганням Росії і Англії.
Д. Каннінг знав, що згідно з Петербурзьким протоколом, ні Росія, ні Англія не повинні робити в разі війни з Туреччиною ніяких територіальних надбань на свою користь. Тому він не дуже опирався, коли з французького боку посипалися скарги на те, що Францію не залучають до участі у вирішенні грецького питання. Д. Каннінг заявив французькому послу в Лондоні князеві Жулю Поліньяку, що сам він радий би від душі, але Микола І не бажає третього учасника. Тоді Ла Ферроне, посол Франції в Петербурзі, звернувся до Миколи І. Цар йому відповів, що особисто вітав би участь Франції, але перешкоджає Д. Каннінг. Участі французів Микола І бажав ще менше, ніж Д. Каннінг; але коли останній поступився, то тут же поступився і цар. Утворилася проти Туреччини могутня коаліція трьох держав: Росії, Англії і Франції. К. Меттерніх повинен був остаточно визнати свою поразку.
Не тільки австрійський канцлер обурювався з приводу тяжкого удару, завданого Священному союзу. Не дуже зраділи і крайні реакціонери у всіх монархіях Європи. Незадоволений був і герцог А. Веллінгтон, що сам ст знаряддям чужої політики, – спочатку Д. Каннінга, потім Миколи І. Йому вже наперед була несимпатичною війна проти турків разом з честолюбним і небезпечним молодим самодержцем, який так вправно його обійшов, – говорив про греків одне, а зробив інше, і має ще якісь сумнівні проекти. Він був злий не тільки на Миколу І, але й на Д. Каннінга. Коли навесні 1827 р. першим міністром був призначений Д. Каннінг, він запропонував А. Веллінгтону будь-який портфель. Герцог відмовився навідріз і не забув відкрито поясниш чому – він не хоче ні сприяти Росії в руйнуванні Туреччини, ні де б то не було підтримувати революціонерів проти їх законних урядів. Д. Каннінг обійшовся без А. Велінгтона. Він створив такий кабінет, у якому був фактично господарем.
Д. Каннінг довів свою історичну справу майже до її завершення. Священний союз – це розкидані члени тулуба, – з торжеством говорив він. Росія разом з Англією стояла за звільнення Греції. І раптом 8 серпня 1827 р. Д. Каннінг помер. Це було повною несподіванкою для Англії та Європи. Його смерть викликала тріумфування К. Меттерніха і Махмуда П. У Туреччині голосно говорили, що не забув аллах своїх правовірних, якщо знищив найстрашнішого їх ворога. Але радість правовірних була передчасною: справа Д. Каннінга з ним не померла. Три держави – Росія, Франція і Англія виступили проти Туреччини і послали свої ескадри в турецькі води. 20 жовтня 1827 р. у Наваринській бухті турецько-єгипетський флот було знищено. Звільненая Греції та "східне" питання в його повному вигляді вступили в нову фазу.
Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
