Але до кінця війни було далеко. Конвенція від 20 січня 1841 р. була відкинута британським урядом як неприйнятна. У депеші від 21 квітня лорд Пальмерстон повідомив Ч. Елліоту про його відгук. Новим британським уповноваженим і одночасно головним суперінтендантом англійської торгівлі був призначений полковник Р. Поттінгер. 31 травня йому була надана інструкція з розпорядженням добитися переходу Гонконгу в повне володіння Англії, збільшення контрибуції, а якщо можливо, то і формальної легалізації опіумної торгівлі.
Шанси на перемогу цинському уряду могло дати лише продовження війни з розв'язуванням всенародних партизанських дій проти іноземних загарбників. Партизани навколо Кантону, в Гонконзі та інших місцях ускладнювали становище окупантів. Грабежі та насильства завойовників над мирними мешканцями ще більше породжували ненависть народу до завойовників.
У англійців не вистачало війська для походу на Пекін, але цинський двір і сановники боялися продовження війни і власного народу набагато більше, ніж кабали англійських колонізаторів. Місцем переговорів цинський уряд обрав Нанкін, порівняно віддалений від столиці.
Щоб чинити військовий тиск на хід переговорів, Р. Потгінгер наказав флоту і військам навести гармати на місто й готуватися до штурму. Після обміну візитами і переговорів, на палубі англійського військового судна "Корнуелс" 29 серпня 1842 р. був підписаний Нанкінський договір. За умовами цього договору: 1) Китай повністю поступався Англії Гонконгом, 2) зобов'язувався сплатити 21 мільйон юанів контрибуції і 3) відкрити для англійської торгівлі п'ять портів на узбережжі, де згодом були створені іноземні концесії або сетльменти. "Кохопг" розпустили. Але добитися формальної легалізації ввезення опіуму англійцям усе-таки не вдалося, хоча, з іншого боку, Нанкінській договір не містив також ніякого зобов'язання англійському уряду заборонити своїм підданим опіумну торгівлю і фактично давав англійським купцям можливість розширювати контрабандне ввезення опіуму до Китаю.
У 1843 р. в Хумині на річці Чжуцзян було підписано додаткову англо- китайську угоду про надання Англії права найбільш сприятливої нації і привілеїв екстериторіальності (тобто права консульської юрисдикції). Привілеї екстериторіальності для англійців і однобічний характер зобов'язань з боку Китаю ясно показували нерівноправність Нанкінського договору і подальших угод, нав'язаних Китаю спочатку Англією, а потім і іншими розвиненими державами.
Експансія Франції в Південно-Східній Азії
Французькі колонізатори стали проникати на схід ще в XVII- XVIII ст., переслідуючи в той час головним чином розвідувальні, політичні і церковно-релігійні цілі. При Людовіку XIV домагання Франції на главенство в міжнародній політиці сприяли направленню французьких католицьких місій у найвіддаленіші країни, зокрема до Китаю і В'єтнаму. Французькі місіонери в другій половині XVII ст. відігравали помітну роль при пекінському дворі.
У XVIII ст. поразка Франції в боротьбі з Англією за колоніальну першість послабила вплив французьких католицьких місій на Сході. Але все-таки 1787 р. за сприяння місіонерів міністр зовнішніх зносин Франції при Людовіку XVI Верженн уклав у Версалі договір з єпископом Адранським, що діяв від імені претендента на в'єтнамський престол Нгуєн Ана. За допомогу Нгуєн Ану зброєю і офіцерами Франція повинна була отримати за цим договором монополію на торгівлю з Південним В'єтнамом, ділянк території в бухті Туран і острів Пуло Кондор. Католицьким місіонерам обіцяна була свобода діяльності. Французька революція перешкодила здійснити цей договір.
За часів Реставрації і Липневої монархії французький уряд не раз посилав своїх дипломатичних агентів до В'єтнаму, але Франція була дуже зайнята своєю колоніальною політикою на Близькому Сході і в Алжирі, щоб зробити які-небудь великі самостійні завойовницькі дії на півдні і сході Азії.
1842 р. французький протекторат був установлений над островами Таїті, що загострило англо-французькі суперечності на Тихому океані.
Загарбницька політика Франції в Китаї Як і у В'єтнамі, в Китаї знаходилося немало французьких місіонерів, а французькі ділові кола бажали розширити свою торгівлю з Китаєм. Тому французький уряд мав намір отримати для себе вигоди з війни Англії з Китаєм. Навесні 1841 р. він надіслав до Китаю своїх спостерігачів – капітана Сесіля і чиновника Дюбуа де Жансіньї, що прибули до Кантону на фрегаті "Ерілш". Цинський уряд розумів наміри французьких агентів, але зустрів їх доброзичливо, щоб не штовхнути їх на бік Англії. Сесіль, у свою чергу, робив туманні натяки на можливість підтримки Китаю Францією з метою залучення до себе цинських сановників.
1843 р. уряд Ф. Гізо направив до Китаю з Франції дипломатичну й торгову місію на чолі з Лагрене. Він повинен був у з Китаєм укласти нерівноправний договір і намітити для захоплення острів з метою створення на ньому французької військово-морської бази, спираючись на яку французький флот міг би полегшити Франції суперництво з Англією на підступах до Китаю. Таку морську базу уряд Ф. Гізо передбачав захопити біля китайських берегів або біля берегів Індокитаю. Французьким військовим суднам було наказано обстежувати бухту Туран у В'єтнамі і особливо острів Басилан, поблизу Філіппінського архіпелагу.
Лагрене повинен був добиватися від Китаю надання Франції права бути найбільш сприятливою націїєю в розрахунку на майбутній розвиток французької торгівлі з Китаєм, обіг якої в той час був ще дуже невеликий. Але департамент землеробства і торгівлі спеціальною інструкцією доручив місії Лагрене вивчити умови торгівлі у відкритих портах Китаю. Особливу зацікавленість французькі фірми проявляли до можливості імпорту китайського шовку-сир цю, фарфору, чаю і фарб та експорту до Китаю вин, паризьких ювелірних і галантерейних виробів.
Ци Ін вважав за можливе, що Франція в майбутньому допоможе Китаю проти Англії. Цинський уряд і в цьому випадку слідував своєму правилу протиставлення одних "варварів" іншим. Лагрене скористався цим і переконував Ци Іна, що Китаю слід піти на поступки Франції і забезпечити собі її "дружбу".
24 жовтня 1844 р. Ци Ін і Лагрене підписали в Хуанпу франко-китайський договір. Цей договір надавав Франції право найбільш сприятливої нації. Договір передбачав для китайців волю у сповідуванні християнства, а французьким місіонерам надавав право будувати храми і проповідувати у відкритих портах Китаю. "Захист християнства" був улюбленим девізом французьких колонізаторів.
Посягання Франції на острів Басилан викликали неспокій Іспанії, що володіла Філіппінським архіпелагом. Побоювання були марними. Зайнятість війною в Алжирі й відсутність фінансових ресурсів д ля захоплення й утримання морської бази у водах Тихого океану врешті-решт спонукало кабінет Ф. Гізо відмовитися від думки заволодіти цим островом.
Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нанкінський договір 1842 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
