Робота конгресу, призупинена внутрішньою боротьбою, не рухалася вперед. Тоді Ш. Талейран змінив таку тактику. Франція була зацікавлена не стільки в тому, щоб перешкодити посиленню Росії, скільки в тому, щоб не посилилася Пруссія, безпосередній сусід Франції. І ось він дає зрозуміти Олександрові І, що Франція не підтримає Англії і Австрії в їх опозиції проти створення в межах імперії Олександра І королівства Польського. Проте Франція в жодному випадку не погодиться і на передання Саксонії прусському королеві. Сам Вільгельм Ш, як і його дипломатичні представники Гумбольдт і Гарденберг, відігравали на конгресі дуже незначну роль. Йому була обіцяна Саксонія. Олександр І називав саксонського короля зрадником, говорив, що відправить його до Росії, запевняв, що Пруссія отримає Саксонію в обмін на втрачену нею частину Польщі, – і король був якийсь час спокійний.
Проте Ш. Талейрану вдалося переконати К. Меттерніха і лорда Р. Каслрі в необхідності укласти угоду трьох держав – Австрії, Франції і Англії, щоб спільними зусиллями вступити в рішучу дипломатичну боротьбу проти Росії і Пруссії та протидіяти включенню Саксонії до складу Пруссії або навіть передання Саксонії прусському королю у вигляді окремого королівства. З січня 1815 р. ця угода була підписана представниками трьох держав: Австрії, Франції і Англії. Зрозуміло, що вона повинна була залишитися у найсуворішій таємниці від Олександра І і від кого б то не було взагалі. Один примірник його залишився у Відні у К. Меттерніха, інший було передано Ш. Талейрану і негайно відіслано до Парижа королю Людовікові ХУЛІ, третій отримав на руки лорд Р. Каслрі і відвіз принцу-регентові Англії Георгу.
Цей таємний договір так підсилив енергію спротиву саксонському проекту, що Олександру І залишалося або зважитися на розрив і на війну, або поступитися. Отримавши все, що він хотів у Польщі, Олександр І через Пруссію не захотів сваритися, а тим більше воювати з трьома великими державами. Він поступився, і саксонський король утвердився остаточно у своїх володіннях. Прусському королеві, звичайно, залишалося лише підкоритися своїй долі.
Організація Німецького союзу
Далі конгрес зайнявся облаштуванням німецьких справ. Тут особливих суперечок не було. Олександр І, як і Австрія, вважав за доцільне закріпити феодальну роздробленість Німеччини. Англія була абсолютно байдужою до цього питання, а Пруссія – безсила, навіть якщо б і хотіла боротися. Весь умонастрій діячів Віденського конгресу свідчив про їх небажання хоч би в чомусь іти назустріч сподіванням буржуазії, що піднімалася: провал німецьких надій на об'єднання був ще одним характерним штрихом у картині повного торжества реакції. Згідно з плавом К. Меггерніха, конгрес намітив створення безглуздого об'єднання, яке називалося "Німецьким союзом" і виділяло для ведення справ так званий "німецький сейм", або "сейм Німецького союзу" До цього союзу входили Австрія, Пруссія і 38 малих німецьких держав; "сейм" складався з представників, що призначалися цими державами. Рішення сейму могли бути чинними тільки там, де місцевий уряд з ним погодиться. Це потворне створення меперніхівської думки було розраховане не на об'єднання німецького народу, а на увічнення його роздробленості.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії“ на сторінці 1. Приємного читання.
