Міжнародні відносини під час діяльності Священного союзу. Ставлення провідних країн світу до національно-визвольної боротьби народів Латинської Америки у першій чверті XIX ст.
Дипломати Європи роз'їхалися з Відня з усвідомленням, що хоча формально в Європі й числилися п'ять "великих держав", насправді напрям всієї міжнародної політики зосереджувався в руках Росії, Австрії і Англії. Що стосується Пруссії і Франції, то вони повинні були докласти ще немало зусиль, щоб зайняти цілком самостійне місце. К. Меттерніх належав до тих учасників конгресу, які особливо на перших порах залишилися задоволені результатами роботи конгресу й були переконані в міцності своїх досягнень. Олександр І у цій міцності зовсім не був упевнений. Негайно ж після конгресу він став шукати форму постійного спілкування і співробітництва монархів з метою організованого захисту старого ладу. Якийсь час не тільки цареві, але й усій Європі здавалося, що така форма знайдена в Священному союзі. Але в кінці життя Олександр І переконався в неміцності Союзу.
Священний союз не був у точному сенсі слова оформленою угодою держав, яка покладала б на них певні зобов'язання. "Порожній і дзвінкий документ", – так визначав К. Меттерніх ту туманну і широкомовну заяву про взаємодопомогу всіх християнських очільників, яку у вересні 1815 р. було підписано Олександром І, Францем 1 Австрійським і Ф. Вільгельмом III і до якої поступово приєдналися всі континентальні монархи, окрім Папи Римського й турецького султана. Але в історію міжнародних відносин Священний союз увійшов як згуртована організація з різко окресленою клерикально-монархічною ідеологією, створеною на основі ідеї придушення революційного духу і політичного та релігійного вільнодумства, де б вони не виявлялися.
Три основні чинники визначали напрям зовнішньої політики великих держав у період діяльності Священного союзу. То були зіткнення їх загарбницьких інтересів, національно-визвольні рухи, буржуазні революції, що породжувалися успіхами капіталістичного розвитку.
У політичному житті Священного союзу слід розрізняти три періоди. Перший період – фактичної всемогутності – тривав сім років: від вересня 1815 р., коли Союз був створений, до кінця 1822 р. Другий період починається в тому самому 1823 р., коли Священний союз отримує останню свою перемогу, організувавши інтервенцію в Іспанію. Але тоді ж починають різко проявлятися наслідки приходу до влади в Англії ще в середині 1822 р. Джорджа Каннінга. Цей другий період триває з 1823 р. до Липневої революції 1830 р. у Франції. Д. Каннінг наносить низку ударів Священному союзу. Після революції 1830 р. Священний союз, по суті, вже лежить у руїнах.
Швидкоплинність існування Священного союзу пояснюється не тільки свідомою і впертою боротьбою, яку повів проти нього Д. Каннінг, і не тільки наслідками Липневої революції. Навіть у період розквіту Союзу, тобто в перші сім років, у ньому виявлялися симптоми внутрішньої слабкості. Дипломати держав, що увійшли до Священного союзу, не переставали стверджувати на всіх трьох конгресах – Ахейському 1818 р., Троппау-Лайбахському 1820- 1821 pp. і Веронському 1822 р., – ніби основна мета в них усіх одна: боротьба з революцією і організація необхідних озброєних інтервенцій у міру прояву де-небудь, не тільки в Європі, але і взагалі на земній кулі бунтівного революційного духу. Насправді поруч з цією метою існували й інші.
Внутрішні протиріччя у Священному союзі
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.“ на сторінці 1. Приємного читання.
