Князі зобов'язувалися в разі потреби виставляти до послуг компанії військо і платити данину, розміри якої часто умисне призначалися непосильно великими, щоб потім використовувати зростання недоїмок як привід для злидарства, нових територіальних захоплень, видачі колонізаторам велетенської кількості дорогоцінних металів і каміння або повної анексії князівств. Англійські резиденти часто заохочували марнотратство і продажність князів та знаті, щоб поставити їх у повну залежність від компанії. У той же час компанія широко використовувала князів і духовенство для утримання в підпорядкуванні народні маси.
Одним із прикладів укладання подібного роду договорів можна навести договір з королівством Ауд. У 1798 р. уповноважений Ост-Індської компанії Д. Шор уклав з королем Ауду субсидіарний договір на умовах сплати компанії 7,6 мільйона рупій і зменшення податків у королівстві. Остання умова була явно несумісною з першою, і порушення її повинно було дати привід для нових здирництв. Уже 1801 р. Уеллслі зажадав від Ауду територіальних поступок у вигляді "компенсації" за порушення договору 1798 р. і дав Аудському королівству гарантію на вічне володіння територією, що залишилася в нього. Але гарантія була обумовлена зобов'язанням короля забезпечити таке управління, яке привело б до забезпечення життя, власності та "благоденства" його підданих. Ці лицемірні загальні формули могли в будь-який час дати привід звинуватити Ауд у новому порушенні договорів і провести анексію його володінь, але поки вся територія Індії не була завойована, британські колоніальна влада утримувалися від цього кроку.
Ще один приклад. У 1803-180S pp. Ост-Індська компанія приступила до завоювання конфедерації марахатських князівств, намагаючись скористатися усобицями, що спалахнули серед них. У містечку Басейн у 1802 р. пешва (керівник марахатської конфедерації) підписав субсидіарний договір, за яким марахатські князівства оголошувалися васалами Ост-Індської компанії. Пешва зобов'язувався прийняти резидента компанії та утримувати її війська на своїй території. Багато марахатських князів відмовилися визнати цей договір. Тоді англійці розбили їх війська й урізали їх володіння.
На середину XIX ст. зброя і дипломатія віддали в руки англійців великі простори Індії з 170-190-мільйонним населенням. Велика частина країни була анексована та керувалася чиновниками компанії. У 1849 р. під безпосередньою владою Ост-Індської компанії опинилося 2/3 території та 3/4 населення Індії. Решта частин країни були підпорядковані британському ярму у вигляді більше ніж п'ятисот малих і великих залежних князівств, що підписали субсидіарні договори. Ці спадкові князі являли собою найбільш першокласні знаряддя англійського деспотизму і феодального гноблення. Система субсидіарних договорів і союз британських колонізаторів з місцевими феодалами проти народу оберігали від народного повстання як індійський феодалізм, так і англійське владицтво.
Генерал-губернатор компанії представляв у Індії вищу виконавчу владу. Але він залежав у своїх діях від Лондонської контрольної ради, що передавала до Індії свої розпорядження через таємну комісію з директорів компанії і комісію з військових і політичних питань. Експлуатація Індії здійснювалася через податковий тиск, контрибуції і конфіскації, військові пограбування та нееквівалентну торгівлю, значення якої для Англії стало в XIX ст. швидко зростати.
З 1813 р. торгова монополія Ост-Індської компанії була відмінена, а з 1833 р. її безпосередня торговельна діяльність взагалі припинилася. Торговельні операції в Індії стали справою, доступною для всіх англійських ділових кіл, а компанія стала в основному військово-адміністративною організацією. Спираючись на свої величезні володіння в Індії, Ост-Індська компанія, діючи зазвичай в тісному контакті з лондонським урядом і за вказівкою фінансової плутократії Англії, здійснювала величезний вплив на всю британську дипломатію в країнах Азії.
Спираючись на військове насильство, союз із князями й систему субсидіарних договорів, британські колонізатори консервували в країні феодальну експлуатацію, кастові забобони, національну і релігійну ворожнечу, щоб полегшити собі поневолення індійського народу.
Завершивши завоювання країни, Ост-Індська компанія нещадно посилила податковий гніт, почала скорочувати пенсії деяким князям, зганяти їх із престолів і приєднувати їх володіння до своєї території. Особливо наполегливо це здійснювалося в 1848-1856 pp. Завідомо нездійсненні умови субсидіарних договорів перетворилися в спосіб умисного доведення багатьох князів до неминучого порушення договірних зобов'язань, позбавлення престолів і насильницького перетворення їх на пенсіонерів компанії. Для виконання прийнятих зобов'язань князі вимушені були позичати гроші в компанії під величезні відсотки. Рано чи пізно вони потрапляли в боргові лещата й повинні були вибирати між долею пенсіонера або повстанням.
Величезні володіння Англії в Індії і англо-індійські війська колонізаторів стали опорою для проведення широких завойовницьких і загарбницьких планів Англії в сусідніх з Індією державах – Ірані, Афганістані, країнах Індокитаю і Далекого Сходу. Британія ж як обгрунтування своїх нових захоплень на Середньому і Близькому Сході широко використовувала версію про необхідність завоювання нових рубежів і позицій з метою оборони Індії і країн, що прилягали до неї, від загрози нападу зі сторони Франції або Росії. Чутки про уявні завойовницькі задуми Росії відносно Індії були запущені в хід в англійському парламенті ще в 1791 р., а потім систематично поширювалися англійськими посланцями, консулами й іншими агентами в Туреччині, Ірані та Афганістані.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
