Після придушення повстання боротьба за панування в Китаї і на Далекому Сході спалахнула з новою силою. Царський уряд побоювався, що його суперники на Далекому Сході – європейські держави й американці – скористаються незакінченістю укріплень Порт-Артура для посилення своїх позицій у цьому регіоні. Тому на переговорах у Пекіні Росія зайняла "стримувальну лівію". Вона не підтримала важких і принизливих для Китаю вимог і наполягала на зниженні грошових вимог до Китаю. 12 серпня 1900 р. вона заявила, що оскільки порядок у Пекіні відновлений, вона відводить свої війська і чекає, що й інші держави послідують її прикладу.
Ще до закінчення загальних пекінських переговорів царизм почав сепаратні переговори з Китаєм про умови виведення з Маньчжурії російських військ. Російська дипломатія добивалася, щоб Китай не надавав у Маньчжурії, Монголії і Західному Китаї ніяких концесій на спорудження залізниць, розроблення рудних родовищ і будівництво промислових підприємств іншим державам без згоди Росії.
Тим часом політика С. Ю. Вітте, що намагався непомітно "закрити двері" іноземному капіталу в Маньчжурії, зайшла в безвихідь. Будуючи грандіозні плани "мирного завоювання" Маньчжурії за допомогою залізниць, банків і промислових підприємств, С. Ю. Вітте явно переоцінив економічні можливості Росії та її конкурентоздатність стосовно старих колоніальних держав. Крім того, Росія прагнула отримати концесію на будівництво залізниці від однієї зі станцій КСЗ до Пекіна. У російському проекті угоди були пункти, які зобов'язували Китай не мати в Маньчжурії своїх військ. Зміст російських пропозицій були повідомлені Китаєм Англії та Японії. Прикидаючись прихильником "недоторканності" Китаю, Японія обіцяла "при всіх випадках" сприяти йому в тому, щоб добитися своєчасного очищення Маньчжурії від російських військ.
Агресивна позиція Японії відносно Росії пояснювалася тим, що велика програма японських озброєнь до цього часу була завершена і Японія у військовому відношенні була готова до нападу на Росію. Проте враховуючи досвід 1895 р., вона в своєму майбутньому конфлікті з Росією прагнула заручитися підтримкою західних країн. Японія ретельно маскувала власні агресивні плани відносно Кореї і Маньчжурії лицемірними запевненнями про свою вірність американській доктрині "відкритих дверей". У березні 1901 р. Японія заявила різкий протест у Петербурзі з приводу того, що Росія укладає якісь угоди з Китаєм про Маньчжурію таємно від інших держав, що мають там свої інтереси. Цьому виступу Японії передувала обіцянка Німеччини дотримуватись "доброзичливого нейтралітету" стосовно Японії у разі її війни з Росією. Англійська підтримка японської ноти полягала в тиску на Китай, який, за порадою Англії, відмовився підписати російський проект угоди про Маньчжурію.
Тоді Росія виступила з новими пропозиціями. 27 липня 1901 р. вона за-явила про готовність вивести свої війська, якщо Китай дасть Російсько-китайському банку зобов'язання не надавати в Маньчжурії ніяких залізничних і промислових концесій, раніше не запропонувавши їх банку. Таким чином, ішлося про встановлення монополії Російсько-китайського банку. Були вилучені пункти, які раніше не дуже влаштовували Китай (про продовження КСЗ до Великої китайської стіни, про заборону Китаю мати свої війська в Маньчжурії). Проте і в цій "пом'якшеній" редакції російські пропозиції були визнані Китаєм як неприйнятні.
Невдачу другої російської спроби сепаратної угоди з Китаєм про Маньчжурію треба пов'язати з укладенням англо-японського договору. Британська дипломатія на початку XX ст. відмовилася від своєї традиційної політики "блискучої ізоляції" і взяла курс на зближення з Росією і Францією. Франція пішла на це зближення, думаючи про реванш проти Німеччини. Що стосується Росії, то суперечності між нею й Англією в Азії були настільки сильні, що зондування британської дипломатії відносно примирення і угоди з Росією зазнало повного провалу. Англія хотіла руками Японії послабити військову потужність Росії і тим самим зробити її більш поступливою відносно розмежування сфер впливу в Азії.
Англія всіляко прагнула витіснити росіян з Маньчжурії. Її спроба використати з цією метою Німеччину не вдалася. Переговори з Німеччиною про союз ні до чого не привели. Тоді Англія зупинилася на Японії. За її ініціативою восени 1901 р. в Лондоні почалися переговори між представниками двох країн. Вони сприяли підписанню 17 (30) січня 1902 р. союзного договору, спрямованого проти Росії. Тоді Англія не вважала Японію небезпечним для себе суперником. За текстом договору, обидві держави зобов'язувалися дотримуватись дружнього нейтралітету у випадку, якщо одна з них опиниться у стані війни з третьою державою. У випадку, якщо одному з учасників союзу доведеться воювати з двома державами, то інший учасник союзу обіцяв уже не нейтралітет, а збройну допомогу. Фактично це означало, що в разі російсько-японської війни Англія гарантувала б Японії невтручання будь-яких інших держав на користь Росії. У той же час Японії була б забезпечена фінансова підтримка Англії, без чого вона з Росією воювати не могла. Крім того, цей договір забезпечував певною мірою морські комунікації Японії, оскільки Англія брала на себе зобов'язання тримати в далекосхідних водах флот сильніший, ніж флот будь-якої третьої держави.
Через 4 дні після підписання англо-японського договору США виступили з нотою протесту проти монополії Російсько-китайського банку, а ЗО січня 1902 р. Китай офіційно відмовився підписувати банківську угоду, запропоновану С. Ю. Вітте. Перед лицем спільного англо-американського фронту Росія вдалася до дипломатичного маневру. 26 березня 1902 р. вона підписала з Китаєм договір про виведення російських військ із Маньчжурії протягом 18 місяців, не згадуючи ні про які монополії та банківські угоди. Проте евакуація військ із Маньчжурії ставилася в залежність від "загального спокою і образу дій інших держав".
Після укладення англо-японського договору феодально-реакційна частина царських придворних радили цареві негайно проголосити про приєднання Маньчжурії до російських володінь, поставивши не тільки іноземців, але й російську дипломатію перед доконаним фактом. Для забезпечення інтересів царизму в Маньчжурії було висунуто проект створення на кордоні між Кореєю і Маньчжурією "стратегічного заслону" від японців, використавши для цього лісову концесію на лівому березі р. Ялу. Під виглядом "лісорубів" на корейський берег Ялу був посланий загін російських солдатів.
Щоб обійти угоду з Китаєм від 26 березня 1902 р. про виведення російських військ із Маньчжурії, С. Ю. Вітте в доповіді цареві пропонував іменувати польові війська охоронною вартою КСЗ. Разом з тим С. Ю. Вітте запропонував ще раз зробити спробу добитися від Китаю гарантії "непорушності" інтересів Росії в Маньчжурії. У ноті від 23 березня 1903 р. Росія добивалася, щоб Китай не поступався іншим державам територією Маньчжурії (концесії, торгові шляхи та ін. на цій території) і щоб не допускав іноземців на адміністративні пости в Маньчжурії. Виступаючи з такою нотою, Росія припускала, що Японія не заважатиме Росії в Маньчжурії, а треба тільки "тимчасово" поступитися Кореєю на користь Японії. С. Ю. Вітте, військовий міністр Куропаткін А. Н., міністр закордонних справ Росії В. М. Ламздорф були переконані (і Японія всіляко підтримувала цю хибну думку), що через Маньчжурію Японія не воюватиме, зате політика, що проводиться Росією в Кореї, пов'язана з ризиком війни з Японією. Розрахунки С. Ю. Вітте ціною поступок в корейському питанні отримати згоду Японії надати Росії свободу дій у Маньчжурії не виправдалися.
Дізнавшись про російську ноту від 23 березня 1903 р., Англія, Японія і США негайно заявили протест проти своїх прав "трактатів" у Маньчжурії. Японія загрожувала Росії війною. Китай поспішив заявити, що він обговорюватиме з Росією "будь-які питання про Маньчжурію лише щодо евакуації російських військ із неї". Безрезультатність дипломатичного натиску на Китай призвела до зміни в російських верхах. Перемогли придворні реакційно-феодальні сили, а С. Ю. Вітте був відправлений у відставку. Евакуація російських військ із Маньчжурії була припинена. Мукден та інші населені пункти були знов зайняті російськими військами. Проте нарощування російських сил на Далекому Сході йшло дуже поволі. Погано і повільно просувалися роботи по зміцненню Порт-Артура.
Після укладення союзного договору з Англією Японія твердо взяла курс на розв'язування війни з Росією. До цього її підштовхували Англія, США, Німеччина, зацікавлені в тому, щоб якомога швидше послабити Росію і Японію. Бажаючи додати більше сміливості японцям американський президент, Т. Рузвельт обіцяв у разі війни "стати на сторону Японії". Розлад в апараті верхівки Росії не залишився не поміченим японською дипломатією. Японія вважала, що "новий курс" Росії і її "брязкання зброєю" полегшить їй розв'язування війни і що світова громадська думка визнає винною лише Росію. З цією метою, а також для маскування свого нападу на російську тихоокеанську ескадру, Японія вирішила продемострувати своє уявне бажання прийти до угоди з Росією зі спірних питань.
30 липня 1903 р. Японія запропонувала Росії попередньо схвалений Англією проект угоди про Корею і Маньчжурію. У цьому проекті Японія вимагала для себе виняткового права давати поради Кореї і надавати їй допомогу, у тому числі і військову. Це означало перетворення Кореї на японську напівколонію. Інтереси Росії в Маньчжурії Японія визнавала тільки у сфері залізничного транспорту.
Росія внаслідок непідготовленості до війни проявила значну поступливість. Російська відповідь від 25 грудня 1903 р. свідчила, що якщо Японія погодиться не використовувати Корею в стратегічних цілях і визнати частину корейської території на північ від 39 паралелі нейтральною зоною, то угода передбачатиме, що Росія нікому не перешкоджатиме в цьому районі Китаю (малося на увазі в Маньчжурії), за винятком облаштування сетльментів.
Визнання Росією принципу "відкритих дверей" в Маньчжурії загрожувало сплутати всі карти у грі Японії. Японія сама хотіла там господарювати й нікого туди не допускати. Тому вона вирішила форсувати розв'язання війни будь-якими засобами, отримавши при цьому нове підтвердження про підтримку її дій з боку Англії і США. Англія в грудні 1903 р. обіцяла відразу ж після початку війни з Росією дати кредит Японії. А через декілька днів США сповістили Японію, що у разі її війни з Росією американська політика буде сприятливою для Японії.
31 грудня 1903 р. Японія направила Росії нову ноту, в якій ультимативно зажадала беззастережного ухвалення всіх японських умов угоди. 21 січня російський уряд, прагнучи виграти час, направив ноту до Японії, в якій пішов на нові поступки. Він зобов'язався поважати права Японії та інших держав у Маньчжурії, зняв своє заперечення проти організації іноземних сеттельментів, відмовився від створення нейтральної зони в Кореї, наполягаючи лише на "невикористанні Кореї в стратегічних цілях". Але ця телеграма була затримана японським телеграфом на дві доби і лише потім була вручена посланникові Росії в Японії. Напередодні ж, зіславшись на "нез'ясовну" повільність Росії, Японія розірвала дипломатичні відносини з Росією, а в ніч на 27 січня 1904 р. несподівано і віроломно, без оголошення війни, здійснила напад свого флоту на російську ескадру в Порт-Артурі.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
