Після захоплення Єгипту Англією обстановка на Близькому Сході змінилася. Вона украй змінила англо-турецькі відносини. Основний вплив на Костянтинополь у 80-х pp. перейшов до Росії. Проте головною турботою російського уряду було забезпечення Чорноморського узбережжя. Ще Кримська війна показала для Англії, що це найбільш вразлива частина Російської імперії. Істотною частиною англійського плану військових дій було висадження десанту на Кавказькому узбережжі і морська диверсія проти Одеси. Росія скористалася договором трьох імператорів, щоб застрахувати себе від появи британського флоту в Чорному морі. Російський уряд звернувся до О. фон Бісмарка, запрошуючи його виконати свої зобов'язання за третім пунктом цього договору. І О. фон Бісмарк цього разу виявився лояльним союзником. Пояснювалася ця не властива йому чесність тим, що для Німеччини було вигідне продовження російської експансії в Середній Азії. Вона відволікала сили Росії від Європи і погіршувала англо-російські відносини.
У результаті Росії вдалося розладнати англо-турецьке зближення, що намітилося. Султан оголосив, що протоки залишаться закритими. Із закриттям проток і Чорне море, і Кавказ ставали не вразливими для Англії.
Афганський конфлікт і утворення централізованої афганської держави
Поруч із близькосхідним вузлом міжнародних суперечностей існував і середньоазійський. Об'єктами боротьби в Середній Азії в 70-Х-80-Х pp. XIX ст. були Афганістан і Туркменія. Штовхаючи Туреччину на конфлікт з Росією і відволікаючи сили Росії на Близький Схід, Англія тим самим готувала війну проти Афганістану. Російсько-турецька війна була використана нею для закабаления Афганістану та інших областей Середньої Азії.
У травні 1878 р. емір Афганістану шукав зближення з Росією, оскільки відчував недовіру і ворожнечу до Англії, про що писав турецькому султанові. У червні 1878 р. Росія направляє до Кабула свою місію на чолі з генерал-майором Столєтовим. Разом з тим Росія зосередила свої війська в Туркестан! й готувала для Англії відповідні ворожі їй заходи у Середній Азії, відстоюючи при цьому свої інтереси на Балканах. Тим самим вона хотіла й намагалася запобігти англійській експансії до Середньої Азії з метою захоплення нею Афганістану і Туркменії. При цьому Англія вже давно готувалася до захоплення Афганістану – ще з часів Першої англо-афганської війни і в подальший час до 1878 р.
Направлення місії генерал-майора Столетова мапа на меті продемонструвати перед Англією співпрацю Росії з еміром Шер Алі в боротьбі проти неї. Царизм хотів налякати Англію і спонукати її до поступливості на Близькому Сході. Росія готова була надати Афганістану військову допомогу і навіть укласти з ним союз. Проект такого договору розроблявся генералом Столєтовим. Проте на це не пішли певні кола в російських верхах. Емірові ж радили протягнути англійцям гілку миру. За збереження незалежності Афганістану Росія готова була діяти і дипломатичними засобами в Лондоні.
Проте розрахунки російської дипломатії не виправдались. Англія напала на Афганістан 20 листопада 1878 р. Росія зробила кроки примирити Афганістан з Англією, якщо остання "поважатиме незалежність Афганістану". Англія офіційно відкинула цю пропозицію і розглядала її як втручання в англо-афганський конфлікт. У грудні 1878 р. Англія і Росія обмінялися зобов'язаннями поважати цілісність Афганістану з обох боків. Але в тому ж грудні Англія порушила взяте на себе зобов'язання і захопила три гірські проходи з Індії до Афганістану. У зв'язку з наближенням до Кабула англійських військ російська місія виїхала з нього разом з еміром Шер Алі, який помер на шляху до Росії.
Афганістан протримався до весни 1879 р. У травні був підписаний в Гайдамаку мирний договір, за яким Англія встановлювала повний контроль над Афганістаном і відбирала у нього частину території, суміжної з британською Індією. Це був найпринизливіший і найкабальніший договір зі всіх, які коли-небудь підписував Афганістан. У серпні 1879 р. відбулося повстання солдатів афганського гарнізону в Кабулі і в країні почалася визвольна війна афганського народу проти англійців.
Тоді Росія робить новий маневр. До Афганістану з Ташкента виїжджає Абдурахман-хан (один зі спадкоємців Дост-Мухамеда) і очолює боротьбу народу проти англійців на півночі країни. Англійці відповіли тим же і запросили його стати еміром і правити в Кабулі, чим зруйнували плани Росії. Навесні 1880 р. він стає еміром Афганістану, хоча війна народу проти Англії продовжувалася. Закінчилася війна вже при У. Гладстоні, який 1880 р. змінив Дізраелі. Результатом війни було встановлення над Афганістаном англійського протекторату. Емір отримував від англійців щорічну субсидію і зобов'язався не підтримувати стосунків з іноземними державами інакше, як через посередництво Англії. Британські війська евакуйовувалися з Афганістану. Прихильники політики Дізраелі голосно засуджували У. Гладстона за цей акт. У той самий час, коли між Францією й Італією зрів конфлікт через Туніс, а між Францією і Англією – через Єгипет, між Росією і Англією намітилися нові ускладнення в Середній Азії.
Але в Гераті Аюб-хан продовжував вести війну з Англією і проти Абдурахман-хана. Після виведення англійських військ Абдурахман-хан продовжив воювати за об'єднання у складі країни Кандагару і Герату і переміг до осені 1881 р., об'єднавши всю країну під своєю владою. Утворилася єдина централізована афганська держава. Країна формально продовжувала залишатися під протекторатом Англії, хоча фактично його не ісувало. Росії не вдалося перешкодити Англії поширювати свій вплив на Афганістан, хоч він був досить формальним.
На встановлення англійського протекторату над Афганістаном і на дипломатичну перемогу Англії на Берлінському конгресі російський уряд відповів приєднанням Туркменії. 1884 р. росіяни зайняли Мерв. Подальше просування російських військ до Герату, на думку англійців, створювало безпосередню загрозу Індії. Воно підводило росіян до найбільш доступної західної частини Афганістану. Разом з тим, завоювання росіянами Мерва вважало межу для експансії Англії, що намагалася підкорити своєму впливу туркменські племена.
1885 р. відбувся новий конфлікт між Англією і Росією на р. Кушці. Англійці "підбили" Афганістан виступити проти Росії, але в бою афганські війська потерпіли поразку. Англійські офіцери ганебною втечею залишили поле бою, ще не вступивши у нього. Емір Абдурахман-хан, побачивши цю зраду, зайняв з цього питання більш помірковану позицію. Російська дипломатія також виграла цей поєдинок з Англією. Війна Англії з Росією не відбулася. Отже у спірних питаннях російсько-афганського розмежування У. Гладстону довелося поступитися.
В афганській кризі союз трьох імператорів неначе виправдав своє існування. Від цих тривожних днів афганського конфлікту залишився документ, в якому О. фон Бісмарк відверто роз'яснював своєму монархові, що Німеччині слід всіляко розпалювати англо-російські конфлікти. Там же канцлер яскраво зобразив страшні наслідки, що загрожують Німеччині в разі зближення Росії та Англії. Ось що писав О. фон Бісмарк 27 травня 1885 р. імператорові Вільгельму І, який висловив було побажання, щоб його канцлер протидіяв примиренню Росії з Англією, стримуючи вплив на Петербург. ".. .Німецька політика зацікавлена встановити між Англією і Росією швидше ворожі, ніж дуже близькі відносини. Якщо відбудеться англо-російська угода... з'явиться можливість повсякчас, відповідно до потреби, посилити цю угоду шляхом приєднання Франції, у випадку якщо російсько-англійська політика зустріне опір з боку Німеччини; цим створиться основа для такої коаліції проти нас, небезпечнішої за яку для Німеччини нічого і бути не може... Щоб це викликати, достатньо щонайменшого прямого або непрямого тиску на Росію... Тому уряд вашої величності й проявляє безумовну стриманість відносно всяких порад дотично до збереження миру...".
Таким чином, у цьому примітному документі О. фон Бісмарк передбачив найсерйознішу небезпеку, яку взагалі могла накликати на себе Німеччина, – саме англо-російський союз.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
