Під впливом революційних подій у Франції восени 1789 р., в Бельгії спалахнула революція, що була направлена проти австрійського владарювання.
Повсталі провінції заявили про вихід зі складу Австрії. Це примусило австрійську дипломатію перенести головну увагу з турецької війни на захід Європи. Повернення Нідерландів під владу Австрії стало головним завданням Леопольда II. Англія і Голландія були солідарні з Австрією в цьому питанні. Успіх революції в Бельгії підпорядкував би цю країну французькому впливу А це становило б велику небезпеку для Англії і Голландії, зважаючи на важливість стратегічного становища Бельгії.
Зате в Пруссії вирішили використовувати труднощі Австрії, щоб її послабити. У той час прусська дипломатія знаходилася в руках графа Евальда Фрідріха фон Герцберга. Його головна мета полягала в послабленні Австрії і в приєднанні до Пруссії міст Данцига і Торна, що належали Польщі. Володіння цими містами дало б Пруссії можливість панувати над нижньою течією Вісли. 1790 р. Пруссія уклала союз із Польщею й Туреччиною проти Австрії й Росії. Е. Герцберг і король, погрожуючи Австрії війною і підтримкою бельгійської революції, робили спроби примусити австрійського імператора Леопольда II відмовитися від війни з Туреччиною і поступитися полякам Галичиною. У нагороду за це Е. Герцберг хотів отримати від Польщі Данциг і Тори. За допомогою Англії він сподівався залякати Австрію і дипломатичним шляхом добитися поступок. У крайньому випадку Е. Герцберг готовий був піти і на війну з Австрією. Він сподівався, що Росія, зайнята війною на півночі і півдні, не буде допомагати Австрії в її боротьбі з Пруссією. Він уявив собі, що настав час, коли Пруссія стане вирішувати долю Європи і зможе зіграти роль посередниці у східному, польському і в шведському питаннях, а Англія допомагатиме їй як вірний союзник.
Австрійський імператор Леопольд П більше всього боявся за Бельгію, але зовсім не хотів уступати полякам Галичину і відмовлятися від завоювань у Туреччині, де перемоги О. В. Суворова дозволили російським військам і австрійцям зайняти в 1789 р. Молдавію і Валахію. Імператор також готувався до війни з Пруссією. Обидві сторони стягнули армії до своїх кордонів.
Англійські дипломати дійсно вдавали, що схвалюють плани Пруссії.
Е. Герцберг не розумів, що це була лише гра, потрібна У. Пітгу, поки не зникла загроза війни Англії з Іспанією через землі на Тихоокеанському узбережжі Америки. Він не підозрював і того, що одночасно Англія визнала за Леопольдом II право на приєднання частини турецької Сербії, вважаючи, що "турки повинні заплатити за розбиті горщики", як висловився у Відні англійський посол про збитки Австрії від війни. У Відні У. Піїт через своїх агентів стверджував те, що заперечував у Берліні, і навпаки. Нічого не підозрюючи Е. Герцберг запросив дипломатів на конференцію до силезького села Рейхенбах, до військового табору, поблизу головних сил прусської армії, зосереджених для нападу на Австрію.
Але У. Пітт в цей час вже готував важкий удар для свого союзника – Пруссії. Він не хотів витрачати англійські субсидії на підтримку Пруссії у війні з Австрією за прусські інтереси і не мав наміру віддавати Австрію на поживу пруссакам, хоча йому й хотілося відірвати її від союзу з Росією і перешкодити її завойовницьким прагненням на Сході. У. Пітт ясно бачив, що в 1790 р. при приблизній рівності сил Пруссії і Австрії не Пруссія, а Англія стала вирішувати долю європейської рівноваги.
На той час у Франції вся її увага була поглинена внутрішньою боротьбою. Росія вела війну з двома супротивниками – на півночі і півдні. У. Пітт це добре враховував. Він знав, що місце цих двох держав, які вирішували раніше суперечки між Австрією і Пруссією, належить зараз Англії. В його плани не входило, щоб Пруссія посилювалася на Балтійському морі за рахунок Польщі. Прусський король, в останню мить відчувши недобре, спробував під різними приводами не пропустити англійського і голландського послів в Рейхенбах, затримавши їх біля Бреславля. Але після рішучих протестів посли все ж таки з'явилися на конференції. Тут карти У. Пітта були відкриті, і засліпленню Э. Герцберга наступив кінець. Обманутим опинився і австрійський імператор Леопольд II.
До початку конференції в Рейхенбаху загроза війни з Іспанією вже не стояла перед У. Пітгом. Тому церемонитися з пруссаками йому було нічого. Англія і Голландія навідріз відмовили Пруссії у військовій підтримці проти Австрії. Вони зажадали примирення обох сторін на основі строгого дотримання status quo і їх угоди про придушення бельгійської революції. Австрія повинна була відмовитися від завоювань за рахунок Туреччини (йшлося про сербські землі, приєднані Австрією 1718 р. за Пассаровіцьким миром, але повернених назад Туреччині 1739 р.) і вийти зі спільної війни з Росією проти Туреччини з порожніми руками. Тільки при цієї умови Англія, Голландія і Пруссія погодилися допомогти їй відновити свою владу над Бельгією. Імператор Леопольд II, байдужіший до східної політики, ніж його попередник Йосип II, швидко погодився. Він вважав, що мало що втратив на Сході і був задоволений можливістю повернути Бельгію. Зате австрійські дипломати старої школи, що пропрацювали все життя в традиціях непримиренної ворожнечі з Пруссією, були в нестямі від гніву, обурення і приниження.
Пруссії залишалися дві можливості: війна з Австрією без союзників або відмова від плану Е. Герцберга. Король бачив, що сама Пруссія не мала військової переваги над Австрією. Він вирішив не ризикувати у війні і поступитися, пожертвувавши планами свого невдалого міністра.
За Рейхенбахськими угодами, підписаними 27 липня 1790 р., Пруссія відмовилася від плану Е. Герцберга, а Австрія – від завоювань за рахунок Туреччини. Австрія зобов'язалася вийти зі Східної війни на основі status quo і не допомагати більше Росії. Наслідком цієї угоди було австро-турецьке перемир'я (вересень 1790 р.) і остаточний мир у Систові (серпень 1791 р.) між Австрією і Туреччиною. Зате Англія і Пруссія зобов'язалися сприяти відновленню австрійської влади над Бельгією. Це був повний тріумф дипломатії У. Пітта: запобігти війні між закоренілими ворогами – Австрією і Пруссією. Він примусив їх стати на шлях співпраці в боротьбі із впливом французької революції в Європі, зберіг австрійську Бельгію як буфер проти революційної Франції. Після Рейхенбахських угод уже в грудні 1790 р. австрійські війська зайняли Брюссель і придушили революцію в Бельгії. В кінці 1790 р. конгрес представників Англії, Австрії, Пруссії і Голландії, що зібрався Гаазі, остаточно визнав і оформив відновлення влади Австрії над Бельгією. Це був перший в історії досвід дипломатичного конгресу, скликаного у зв'язку з планами придушення революції. Історичне значення Рейхенбахських угод полягає в тому, що примусивши Австрію і Пруссію співпрацювати в боротьбі з революцією в Бельгії, вони проклали дорогу до створення контрреволюційної коалиції проти Франції. Зате відносини між Англією і Пруссією дещо охолонули.
Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
