Розповсюдження американської експансії на Тихий океан було обумовлене бурхливим економічним розвитком США і швидким перетворенням їх у велику капіталістичну державу. Купці і судновласники північно-східних штатів ще з 80-х років XVIII ст. стали виявляти зацікавленість до проникнення в Китай та інші країни Азії. США вже в першій половині XIX ст. брали активну участь у колоніальній експансії західник держав на Тихому океані. Але головний напрям експансії США в країнах Азії вів до Китаю і Японії.
У цей же час купецькі кораблі США стали проникати до Сіаму та Індонезії. У 1833 р. агент уряду США купець Роберті прибув на судні "Пікок" до Сіаму й уклав договір з сіамським урядом про безмитну торгівлю. Американські кораблі відвідували й острови Самоа на шляху в південну частину Тихого океану.
Американський фрегат "Потомак" був посланий у каральну експедицію на острів Суматра. Замаскувавши фрегат під торговельне судно з голландським прапором, американці в лютому 1832 р. підійшли до берега, обстріляли і спалили селище Куале Вату в помсту за напад місцевих мешканців на судно незапрошених американських гостей, що недавно побували біля берегів острова.
У той же час вони розширювали китобійний і риболовецький промисли і хутрову торгівлю в північній частині Тихого океану. Ця торгівля і китобійний промисел на Тихому океані до середини XIX ст. велися з портів атлантичного узбережжя. На півночі Тихого океану американські купці і звіропромисловці проникали в російські володіння на Алясці, на Алеутських островах і на береги Східного Сибіру.
З Гавайськими островами торгівля велася ще в 90-х pp. XVIII ст. У 20-х pp. XIX ст. місіонери стали поширювати там християнство. Американські місіонери і купці проникли на Гавайські острови, де торгові та китобійні судна США користувалися стоянкою. Місіонери займали на островах землі, а купці і китобої спаювали населення ромом і скуповували сандалове дерево. Перший договір з Гавайськими островами, "Договір про дружбу", США уклали ще 1826 р. У 1842 р. президент Тайлер і державний секретар Вебстер проголосили, що Гаваї не повинні стати колонією іншої держави. Другий договір ще більш розширив права американців. Вони вважали Гавайські острови своєю вотчиною. 1851 р. вже був підготовлений проект анексії США Ґавайських островів, не приведений у виконання тільки внаслідок загострення боротьби між Північчю і Півднем та побоювання викликати конфлікт з Англією і Францією. Президент Пірс збирався 1854 р. анексувати Гаваї.
Ще в 30-40-х pp. XIX ст. США мали намір нав'язати нерівноправні договори також Японії і Кореї, але не здійснили виконання цих задумів через війну з Мексикою. Подальша активізація політики США на Далекому Сході почалася в кінці 1840-х pp., після захоплення ними Каліфорнії і Орегону та перетворення США в тихоокеанську державу. Перспективи зростання торгівлі з Китаєм, встановлення торговельних стосунків з Японією, розвитку китобійного і хутрового промислу великою мірою посилили зацікавленість ділових кіл США в ринках Східної Азії і в захопленні морських баз на шляхах туди.
Участь США у загарбанні Китаю
У 1830-і pp., з розвитком текстильної промисловості північно-східних штатів посилилася зацікавленість американських підприємців у збуті на китайському ринку бавовняних тканин. За розмірами своєї морської торгівлі з Китаєм США значно відставали від Англії, але вони випереджали в цьому відношенні решту всіх західних країн. На Тихому океані США виступали як конкурент Англії. Не зважаючи на англо-американську конкуренцію, США підтримували насильницькі дії Англії в Китаї і сподівалися скористатися їх результатами у власних цілях. До Китаю збувалися хутра і дзвінка монета, а звідти американські купці вивозили чай, шовк та інші товари. В Орегоні діяли крупні фірми, що збували в Кантон хутра.
Разом з цим, американські купці змагалися з англійськими в контрабандному ввезенні в Китай опіуму. У першій третині XIX в. в руках американських ділків було зосереджено все контрабандне ввезення в Кантон опіуму з Туреччини.
У 1839 р., під час першої опіумної війни, в китайські води була надіслана американська ескадра, щоб за допомогою морської демонстрації змусити Китай до поступок. Командувач ескадри Керні примусив кантональні власті сплатити американським контрабандистам за конфіскований у них опіум більше 100 тисяч ланів срібла. Колишній американський президент Д. Адамс у своїй промові в Науковому історичному товаристві в грудні 1841 р. заявив, що Англія, почавши опіумну війну, діяла "абсолютно справедливо" і що причина війни нібито полягає не в опіумі, а в претензіях цинського уряду на "верховенство".
Після першої опіумної війни уряд США надіслав до Китаю свого уповноваженого Кушинга з листом від президента Д. Тейлора до китайського імператора про встановлення торговельних і дипломатичних відносин. З'явившись у Макао на фрегаті "Брендівайн", Кушинг заявив, що має розпорядження слідувати на північ, до Пекіна, для вручення цього листа. Без дозволу китайських властей "Брендівайн" увійшов у р. Чжуцзян і піднявся мимо Хуминя до Хуанпу (Вампу), що викликало протести цинських чиновників.
Через 10 днів Ци Ін повідомив Кушингові про отримання повноважень на укладання договору. Під час переговорів виникла суперечка про те, чи писати ім'я президента на одному рівні з іменем імператора чи нижче. Велися також спори про екстериторіальний режим для американських громадян. Американські матроси на березі в бійці убили китайця, і це викликало запеклі спори про юрисдикцію.
Ци Ін та І Лібу побоювалися, що США вступлять у союз з Англією, і хотіли задобрити їх наданням прав найбільш сприятливої нації та інших пільг, щоб використовувати американців проти англійців. Імператорський едикт від 23 вересня 1843 р. указував, що мистецтво "приборкання" одних іноземних "варварів" іншими полягає в "підтримці повної рівності" між ними. Едикт від 22 липня 1844 р. відзначав, що "Піднебесний двір, примиряючи і приборкуючи зовнішніх варварів, поглядає на них однаково прихильно". Позиція цинського уряду зводилася до того, щоб за рахунок свого народу робити поступки всім іноземним державам у надії зіштовхнути їх один з одним і взаємно послабити їх. Насправді така політика лише сприяла подальшому закабалению Китаю нерівноправними договорами.
Загрожуючи примусити китайський народ "ще раз випробувати всі труднощі війни", Кушинг нав'язав Китаю нерівноправний договір зі США. Цей до-говір був підписаний у Ванся 3 липня 1844 р. Договір надавав США право найбільш сприятливої нації і на основі цього поширював на американців усі переваги, вже надані Англії. Понад те, договір давав набагато ширше визначення привілеїв екстериторіальності, ніж Хуминьська англо-китайська угода 1843 р., і забезпечував за іноземними судновласними право безмитного перевезення вантажів з одного відкритого китайського порту в інший. Договір 1844 р. позбавляв американських купців, що ввозили до Китаю опіум, заступництва американського прапора і захисту їх американськими консулами, але надії цинського уряду на те, що уряд США заборонить своїм підданим цю торгівлю, не виправдалися. Американська фірма "Рассел і Ко", учасники якої виступали в Кантоні, а потім і в Шанхаї як консули США, з широким розмахом займалася контрабандним ввезенням до Китаю опіуму.
Таким чином, особливо активно в 40-50-х pp. XIX ст. почалося проникнення США в країни Далекого Сходу. Перша опіумна війна поклала початок закабалению Китаю нерівноправними договорами. Услід за Англією 1844 р. такі нерівноправні договори нав'язали Китаю США і Франція, а в 1834 р. ескадра командора Перрі, загрожуючи війною, "відчинила двері" до Японії, змусивши її укласти договір "про мир і дружбу".
Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
