Ставлення найбільших європейських країн до Липневої революції у Франції 1830 р.
Керівники та громадськість усіх європейських держав уважно стежили за подіями напередодні та під час Липневої революції у Франції. Так увага відбилась і на зовнішньополітичній діяльності великих держав. Микола І давно з неспокоєм стежив за внутрішніми справами Франції. Першому міністрові Поліньяку, який став шш у серпні 1829 р., Микола І взагалі не дуже довіряв. Цар вважав, що він схильний до зближення з К. Меттерніхом і з А. Веллінгтоном і що його призначення не сприятиме російсько-французькому зближенню, а гальмуватиме його. Але перш за все цар турбувався через провокаційний характер реакційних виступів як Поліньяка, так і самого Карла X і з приводу чуток, що бродили Європою, про реакційний переворот, що готувався в Парижі. Звичайно, Микола І з радістю вітав би такий переворот, якби він міг бути упевнений у його кінцевому успіху.
За декілька місяців до Липневої революції Микола І поділився своєю тривогою з герцогом Мортемаром, представником Франції в Петербурзі, та виразив у навмисно завуальованих виразах таку думку: монархи Європи ще могли б допомогти французькому королеві, якби раптом почалася революція проти нього без усякого з його боку виклику. Але якщо сам король порушить конституцію і цим за своєю ініціативою викличе революцію, то "ми тоді нічим не будемо в змозі йому допомогти". Це було правдою. К. А. Поццо-ді- Борго, згідно з бажанням царя, попереджував Карла X від згубного кроку.
Але трапилося саме те, чого боявся і що передбачав Микола І. 25 липня 1830 р. Карлом X були підписані в Сен-Клу ордонанси, що фактично скасовували французьку конституцію, а вже з 31 липня по 4 серпня повідомлення сигнального телеграфу сповістили Петербург про триденну битву в Парижі, про перемогу революції, про втечу короля, про прихід до влади герцога Орлеанського під ім'ям Філіппа І, який був представником буржуазії, що перемогла. Цар навіть висловив співчуття, що в дні Липневої революції народ у Парижі не розграбував російського посольства і не захопив там таємного листування. Тоді "всі були б дуже здивовані, побачивши, що російський самодержець доручає своєму представнику наполягати перед конституційним королем про дотримання конституційних законів, встановлених і освячених присягою".
17 серпня до французького повіреного у справах барона Бургоена з'явився граф О. І. Чернишов з повідомленням, що цар припиняє дипломатичні відносини з Францією, і наказав послати французькому посольству їх паспорти. Бургоен заявив, що хотів би особисто побачитися з царем. Того ж дня він отримав запрошення в Елагінський палац. Цар зустрів посла з дуже похмурим виглядом. З перших же слів він заявив, що не визнає Луї Філіппа законним королем Франції. З силою стукнувши по столу, імператор викрикнув: "Ніколи, ніколи не зможу я визнати того, що трапилось у Франції". У подальшій розмові Бургоен висловив думку, що цар ступає на небезпечний шлях, що коаліція проти Франції не буде єдиною і що Франція 1830 р. не та, що була в 1814 р., після двадцятип'ятирічних воєн. Микола І змінив тон: "Люб'язний друже, я обіцяю вам не робити квапливого рішення... ми не оголосимо вам війну, прийміть у цьому запевнення, але ми домовимося спільно, якого образу дій нам слід триматися відносно Франції". Під "ми" цар розумів перш за все монархічну Європу: Росію, Австрію, Пруссію, Англію.
Але і французький дипломат, і цар уже чудово знали, що офіційна Англія ніби визнає Луї Філіппа, а опозиційна Англія вже з захопленням сприйняла звістку про липневу перемогу буржуазії у Франції. Тому Микола І поспішив зробити обмовки. Він став переконувати Бургоена, що не слід довіряти Англії і що справжній друг Франції тільки він один, Микола І: "Не зважаючи на все те, що мені у вас не подобається і хвилює мене, я ніколи не переставав цікавитися долею Франції. І протягом усіх цих днів [революції] мене тривожила думка, що Англія, яка заздрить завоюванню вами Алжиру, скористається вашими хвилюваннями, щоб позбавити вас цього чудового надбання". Та й Австрії не варто вірити, продовжував цар, забувши, очевидно, що нічого майже не залишається від тієї коаліції, якою він явно хотів на початку розмови налякати Бургоена. Австрія боїться за міцність свого панування в Італії і щирого співчуття до Франції не має.
Відносини з Францією після цього знаменитого пояснення не були перервані, хоча Микола І й носився якийсь час з проектом збройної інтервенції держав Священного союзу з метою відновлення династії Бурбонів у Франції. Граф О. Ф. Орлов був направлений до Відня, а генерал І.І. Дибич – до Берліна, щоб домовитися про інтервенцію. Але з цих двох місій зовсім нічого не вийшло.
О. Ф. Орлов, людина розумна, дуже легко сприйняв свою невдачу, в якій аніскільки не сумнівався, відпочив у веселому Відні й повернувся додому. Генерал І.І. Дибич, в протилежність О. Ф. Орлову, поставився до своєї місії дуже гаряче й серйозно. Прибувши до Берліна, він негайно повідомив королеві Ф. Вільгельму Ш про проект Миколи І. Російська армія вступає в межі Пруссії, з'єднується з прусською і здійснює вторгнення до Франції. Австрійська армія йде через Баварію до південно-східного французького кордону і т. д. Старий Ф. Вільгельм III навіть слухати до кінця не захотів. Вплутуватися в небезпечну авантюру, де більше всього ризикує постраждати не Росія, а Пруссія, король не хотів. Нітрохи не повірив він також І.І. Дибичу, нібито Австрія готова виступити проти Франції. Навпаки, К. Меттерніх поспішив дати знати до Берліна, що нічого подібного не буде. І.І. Дибич досить довго просидів у Берліні й виїхав ні з чим.
Цей провал усіх розрахунків на інтервенцію змусив Миколу І, зціпивши зуби визнати Луї Філіппа. Але відносини з Францією були відтепер безнадійно зіпсовані. Цар опинився вже 1830 р. ізольованим: Англія, куди Луї Філіпп відправив послом старого Ш. Талейрана, здавалося, зближувалася з Францією. К. Меттерніх зберігав з Луї Філіппом цілком коректні відносини; пруський король навіть проявляв запобігливість перед новим французьким монархом. Так Микола І зробив першу зі своїх основних зовнішньополітичних помилок. Дві великі європейські держави – Англія і Франція – явно відходили від Росії й незабаром неминуче повинні були зайняти позиції вороже налаштованих спостерігачів. Але замість війни на Рейні, що залишилася в проекті, царя чекала війна на Віслі.
Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
