Після укладення у 1802 р. миру з Францією царський уряд посилив свою увагу до країн Сходу і в 1804 р. направив до Китаю посольство на чолі з графом Головкіним. Під приводом повідомлення про вступ на престол Олександра І граф Головній повинен був прибути до Пекіна і добиватися доступу російських торговельних суден у Кантон, відкриття торгівлі по сухопутному кордону з Північно-Західним Китаєм, права судноплавства по Амуру, необхідного для постачання російських володінь на Камчатці та Алясці провіантом і зброєю, допуску російського посланника до Пекіна та ін.
1805 р. граф Головкін прибув в Ургу, але не міг прослідувати далі, оскільки наперед відмовився ставати на коліна і падати ниць перед богдиханом, а ургинські начальники відхилили вимоги графа Головкіна щодо церемонії його прийому як представника російського царя. Після довгих суперечок відносно етикету і чисельності своєї озброєної охорони граф Головкін вимушений був повернутися назад. Китайські купці, що уклали торгові угоди в Кяхті, заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках кордону. Сенат надіслав до Пекіна протест проти дій цинського уряду стосовно місії графа Головкіна.
Від'їзд графа Головкіна стурбував цинський двір. 1810 р. китайські посланці прибули для зустрічі з іркутським губернатором Трескіним у Маймачені, поблизу Кяхти, щоб загладити те, шо трапилося, і говорили про бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини і прийняти нове російське посольство. Розвитку стосунків з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона посилила свою діяльність з доставлення до Петербурга відомостей про Китай. У 1833 р. місії було наказано не захоплюватися наверненням у православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.
Російсько-китайські відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.
До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обіг же російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х pp. почав зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.
На відміну від Англії і США, що заохочували контрабандне ввезення до Китаю опіуму, з Росії опіум до Китаю майже не надходив, і торгівля ним з Китаєм була заборонена російським підданим ще 1841 р., про що тоді ж було повідомлено китайський уряд.
Величезні відстані, малонаселеність і труднощі пересування через Сибір у першій половині XIX ст. як і раніше робили царську Росію на Далекому Сході набагато слабшою, ніж на материку Європи, де вона до Кримської війни вважалася сильною військовою державою. Східний Сибір залишався малозаселеною і віддаленою колонією, значною мірою слугував місцем каторги і поселення. На Тихому океані воєнний флот царської Росії був набагато слабший не тільки англійського, але й флотів Франції та США. Сухопутні війська на далекосхідних околицях Росії залишалися дуже нечисленними. Царський уряд, зайнятий придушенням революційного руху в Європі та своєю політикою на Близькому Сході, був зацікавлений у тому, щоб якнайдовше зберігалося на сході Азії те становище, яке існувало там до опіумних воєн. Незалежний Китай за умови, що він залишиться слабкою країною, був для царської Росії зручнішим сусідом, ніж Китай, що зробився знаряддям Англії.
На противагу державам, відокремленим від Китаю величезними водними просторами, Росія була сусідом Китаю і мала спільний з ним щонайдовший у світі сухопутний кордон на відстані в декілька тисяч верст, що слабо оборонявся. Через це Росія понад усе була зацікавлена в тому, щоб у Китаї, і особливо в найближчих до Росії володіннях цієї імперії, а також в нерозмежованих областях Приамур'я і Примор'я не встановлювався вплив будь-яких ворожих Росії країн.
Відкриття китайських портів і розвиток морської зовнішньої торгівлі Китаю загрожувало підірвати російсько-китайську сухопутну торгівлю, підсилюючи в той же час вплив у Китаї супротивників Росії – Англії і Франції. Царська Росія внаслідок віддаленості, слабкості свого торгового флоту і відсталості своєї промисловості не могла вивозити в морські порти Китаю свої товари з таким же успіхом, як Англія і Франція, і не могла скористатися для цього нерівноправними договорами з Китаєм тією ж мірою, як буржуазія Західної Європи і США. Російські тканини не могли конкурувати із західноєвропейськими в морських портах Китаю. Через всі ці причини царський уряд, не зважаючи на загарбницький характер політики царизму, не проявляв ініціативи в нав'язуванні Китаю нерівноправних договорів про відкриття портів для іноземної морської торгівлі і навіть іноді не квапилося забезпечити собі у відкритих портах Китаю право найбільш сприятливої нації.
1843 р. контр-адмірал Є. В. Путятін пропонував спорядити експедицію до Китаю, щоб зав'язати з ним (і з Японією) морську торгівлю, але міністр фінансів граф Канкрін боявся зашкодити кяхтинській торгівлі, і проект був залишений, як мовиться, на потім.
Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
