Російський уряд без зволікань зробив свої висновки з відмови уряду Капріві від відновлення договору перестраховки та зі спроб Німеччини зближуватися з Англією. Франція відтепер повинна була стати не тільки кредитором, але і союзником Російської імперії. Η. К. Гірс, правда, в міру своїх сил гальмував зближення з Францією. Коли весною 1891 р. французький уряд, оговтавшись від переляку, що охопив його в 1887 р., поставив у Петербурзі питання про союз, він спочатку отримав ухильну відповідь. Царському уряду невдовзі довелося про це пошкодувати. Паризький Ротшильд тут же відмовив йому в черговій позиці, раптом пригадавши про участь його єдиновірців-євреїв в Російській імперії.
У військовому союзі Франція мала потребу більше, ніж Росія. При цьому фінансову залежність царизму від французького капіталу вона могла використовувати, щоб спонукати Росію зв'язати себе союзними зобов'язаннями. Не слід, проте, бачити в цій залежності єдину основу франко-російського союзу. Хоч і не так сильно, як Франція, але і царський уряд теж боявся залишитися ізольованим перед лицем Німеччини. Особливо стривожився він після того, як б травня 1891 р. відбулося відновлення Троїстого союзу, що супроводжувалося демонстраціями дружби між його участниками та Англією.
У липні 1891 р. французький флот прибув з візитом до Кронштадта. При зустрічі ескадри цар Олександр Ш з непокритою головою прослухав "Марсельєзу". Одночасно з кронштадтською демонстрацією було укладено франко- російський консультативний пакт. Франко-російський союз був поворотним пунктом в зовнішній політиці Росії. Франція добивалася цього союзу, починаючи з 1887 р. Факт відмови Німеччини продовжити договір перестраховки означав ізоляцію Росії. Натрапляючи у своїй середньоазійській і близькосхідній політиці на опір Англії та Австрії, Росія опинилася у важкому стані, що ускладнювався ще й митною війною з Німеччиною. Тому союз із Францією диктувався для Росії самим життям.
27 серпня 1891 р. в Парижі відбувся обмін листами про узгодженість дій обох держав на випадок виникнення військової загрози для одного з них. Обидві держави зобов'язувалися спільно обговорити, що саме належить зробити в разі настання військової небезпеки. Влітку 1892 р. до Петербурга прибув заступник начальника французького генерального штабу. Під час його перебування в російській столиці була підписана таємна військова конвенція представниками генеральних штабів. Вона передбачала негайну одночасну мобілізацію в Росії та у Франції в разі оголошення мобілізації в одній з держав Троїстого союзу та взаємну допомогу в разі нападу на одну зі сторін. Росія зобов'язувалася виставити армію в 1,3 млн. чоловік, а Франція – 700-800-тисячну армію.
Після цього за наказом царя її текст був посланий на політичну апробацію міністрові закордонних справ. Η. К. Гірс вважав, що обміну минулорічними листами про взаємну консультацію цілком достатньо. Він поклав проект конвенції під сукно. У такому стані справа залишалася до грудня 1893 р. Панамський скандал, що створив деяку нестійкість внутрішнього стану Франції, допомагав Η. К. Гірсу гальмувати оформлення воєнної конвенції.
Зрушити з мертвої точки справу франко-російського зближення допоміг німецький уряд. Він здійснив відносно Росії нові ворожі акти. Прагнучи завоювати для своєї промисловості російський ринок, він явно хилив справу до митної війни. 1893 р. така війна все-таки вибухнула. Митна війна повинна була сприяти економічному закабалению Росії німецьким капіталом. У тому ж році в Німеччині був прийнятий закон про нове значне посилення армії. Ці моменти й визначили остаточне рішення царя про ратифікацію конвенції, яка послідувала в 1893 р. У цьому ж році російська ескадра демонстративно здійснила візит ввічливості французькому флоту в Тулоні. 27 грудня 1893 р. Гірс Η. К. вимушений був повідомити французам, що Олександр III схвалив проект франко-російської військової конвенції.
Стаття 1 конвенції свідчила: "Якщо Франція піддасться нападу Німеччини або Італії, підтриманою Німеччиною, Росія використає всі свої наявні сили для нападу на Німеччину. Якщо Росія піддасться нападу Німеччини або Австрії, підтриманої Німеччиною, Франція використає всі свої наявні сили д ія нападу на Німеччину".
Стаття 2 встановлювала, що, "в разі мобілізації сил Троїстого союзу або однієї з держав, що входять до нього, Франція і Росія, по надходженні цієї звістки і не чекаючи ніякої попередньої угоди, мобілізують негайно і одночасно всі свої сили і виставлять їх якомога ближче до своїх кордонів". Далі визначалася кількість військ, які буде висунуто Росією і Францією проти Німеччини як сильного члена ворожого угрупування. Французи дуже добивалися, щоб Росія трохи менше сил направляла на австрійський фронт. Для французів було дуже важливо, щоб якомога більша кількість російських військ була кинута проти Німеччини. Це змусило б німецьке командування перекидати на схід свої війська з французького фронту. З апробацією військової конвенції франко-російський союз був остаточно оформлений.
Німецький уряд пожинав плоди свого віддалення від Росії. Страшною ціною розплачувався він за недалекоглядність і самовпевненість своєї дипломатії. Розплатою став франко-російський союз. Хоча угоди 1891 і 1893 pp. й залишалися строго таємними, але Кронштадт і Тулон достатньо ясно говорили про те, що відбувалося за кулісами. Німеччина ускладнила відносини з Росією, але не досягла замість цього союзу з Англією. Її уряд спробував було виправити свою помилку і знов зблизитися з Росією. 1894 р. митна війна закінчилась укладенням російсько-німецької торговельної угоди. Це частково відкривало шлях і для нормалізації політичних відносин.
Потреба відновити необережно порушені нормальні відносини з Росією була тим сильнішою, що впливові капіталістичні кола Німеччині все рішучіше вимагали придбання обширних колоній. Це означало, що зовнішня політика Німеччини повинна вступити на антианглійській шлях. Небезпека одночасного відчуження і від Росії, і від Англії була дуже очевидною. За відновлення колишніх відносин з Росією агітував і опальний О. фон Бісмарк. Він розгорнув енергійну боротьбу проти уряду Вільгельма П. Але франко-російський союз став уже фактом, і усунути його Німеччина вже не могла.
Підсумки розвитку міжнародних відносин з 1871 р. по 1893 р. можна підбити тим, що Росія і Франція стали шукати одна в одній опору проти мілітаристської Німеччини та її союзників. І в 1891-1893 pp. франко-російський союз став доконаним фактом. Він скріплювався позиками, які почав надавати царизму французький капітал. Таким чином, відбулося оформлення двох великих військово-політичних угруповань: Троїстого союзу у складі Німеччини, Австро-Угорщини і Італії і Двоїстого франко-російського союзу. На суперечностях цих угрупувань грала Англія, яка до початку XX ст. не примкнула ні до жодного з них. Вона слідувала при цьому політиці так званої "блискучої ізоляції". До середини 90-х pp. її дипломатія тяжіла скоріше до німецького угрупування, а Перша світова війна таким чином готувалася за декілька десятиліть раніше.
Гаазька конференція
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
