У листопаді 1850 р. стався новий конфлікт між Австрією і Пруссією через Гессен, де між австрійськими і прусськими військовими частинами вже почалися сутички, але до війни справа не дійшла. Після втручання Миколи І у місті Оломоуці 29 листопада 1850 р. були підписані так звані "Оломоуцькі пункти" – угода між Пруссією і Австрією. Згодно з нею, Пруссія повинна була погодитися на відновлення Німецького союзу і на припинення війни з Данією, тобто абсолютно повністю змиритися на користь Австрії.
Величезний вплив на результат оломоуцьких переговорів, окрім тиску з боку царя, надала як непримиренна позиція Австрії, так і позиція Англії та Франції. Лорд Пальмерстон радив Пруссії відмовитися від домагань на Шлезвіг і Голштинію та вимагав гарантії цілісності Данії. В австро-прусській суперечці він також був цілком на боці Австрії. Французький уряд виступав за збереження незалежності малих німецьких держав від Пруссії і за припинення війни з Данією. У разі австро-прусської війни французька армія могла з'явитися на лівому березі Рейну.
Капітуляція Пруссії викликала ще більше озлоблення прусського юнкерства і німецької буржуазії, що оголосила царизм єдиним оплотом реакції в Німеччині і винуватцем "оломоуцького приниження". Мета таких брехливих спроб полягала в тому, щоб переконати суспільну думку в Німеччині, ніби Росія є єдиним оплотом реакції не тільки в Німеччині, а й у всій Європі. Це було потрібно для того, щоб відволікти увагу німецького народу від боротьби з пануванням прусського юнкерства й монархії Гогенцоллернів у самій Німеччині і замаскувати боязкість національних ліберальних буржуа. Адже у протилежному випадку подібне могло знову викликати новий підйом революційно-демократичного руху в країні. Тому поширення думки, що "оломоуцьке приниження" Пруссії було справою рук одного тільки царизму, є, таким чином, не обгрунтованим.
Щоб закріпити відмову Пруссії від війни з Данією через Шлезвіг і Голштинію, великі держави двічі – в I860 і 1852 pp. – укладали за участі Пруссії і Швеції договори про збереження Габсбурзької монархії. Німецький союз був відновлений у тому вигляді, в якому він був створений на Віденському конгресі. Проте Пруссії вдалося під своїм керівництвом створити митний союз німецьких держав, який об'єднував їх більшу частину.
У цей час цар панував на всіх фронтах дипломатичної боротьби. У 1849- 1852 pp. думка про майже повну всемогутність Миколи І в Центральній Європі була досить близькою до істини. Тому порівняння Миколи І з Н. Бонапартом стали звичайними в ті роки, коли йшлося про вплив Росії на справи Європи. Що ж до Англії і Франції, то тут справа була складнішою. Звідси наближалася до Миколи І загроза.
Зовнішня політика Франції щодо римського питання в 1849 р.
Що стосується зовнішньої політики імператора Наполеона Ш, то вперше Європу схвилював виступ його з римського питання. Папа Пій IX, вигнаний революцією з Рима, який мещкав у місті Гаете, звернувся до всіх католицьких держав із проханням про допомогу. Раніше, ніж Австрія встигла послати війська до Риму, Луї Наполеон уже відправив до Італії спочатку невеликий, а потім дуже значний загін французьких військ у 30 тис. осіб під командуванням генерала Удіно, який з бою взяв Рим і вже 14 липня поновив світську владу Папи. З одного боку, "східним монархам" з Миколою І на чолі це було дуже до душі, оскільки знаменувало панівне впровадження реакції у всій Центральній Італії. А з іншого все вказувало на те, що французи не збираються йти з Рима. Це турбувало і лорда Пальмерстона в Англії, і Ф. фон Шварценберга в Австрії. Ця римська експедиція, так успішно закінчена до середини липня 1849 р., наочно показала Європі, що Луї Наполеон ні з ким і ні з чим не має наміру рахуватися стосовно власної зовнішньої політики.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Оломоуцьке приниження" Пруссії“ на сторінці 1. Приємного читання.
