Граф Орлов недаремно майже два місяці просидів перед цим у Костянтинополі. Потім говорили в дипломатичних колах Парижа і Лондона, що у всьому Костянтинополі залишилася до початку липня лише одна не підкуплена Орловим людина, а саме сам повелитель правовірних, Махмуд П – та й то лише тому, що графові Орлову це здалося вже непотрібною витратою. Але тільки цією деталлю не можна, звичайно, пояснити блискучий дипломатичний успіх, що випав на долю графа Орлова рівно за три дні до відходу російського флоту з Босфору. 8 липня 1833 р. в містечку Ункіар-Іскелесі між російськими й турецькими уповноваженими був укладений знаменитий договір, що увійшов до літопису дипломатичної історії. В Ункіар-Іскелесі Микола І отримав нову дипломатичну перемогу, – більш чудову, ніж Адріанопольській мир, бо перемога ця була досягнута без війни, вправим маневруванням.
Згідно з Ункіар-Іскелеським договором Росія і Туреччина зобов'язувалися допомагати одна одній у разі війни з третьою державою як флотом, так і арміями. Вони зобов'язувалися також допомагати одне одному в разі внутрішніх негараздів у одній із двох країн. Туреччина зобов'язувалась у разі війни Росії з будь-якою державою не допускати воєнних кораблів до Дарданелл. Босфор же залишався за всіх умов відкритим для входження російських кораблів. Договір в Ункіар-Іскелесі був підписаний строком на 8 років і став однією з причин загострення англо-російських протиріч у той час.
Загострення англо-російських протиріч після Ункіар-Іскелеського договору
Договір в Ункіар-Іскелесі вивів з себе лорда Пальмерстона. Це була вже друга його невдача в боротьбі проти Миколи І за порівняно короткий час управління англійською дипломатією. Перше зіткнення з Миколою І відбулося ще 1832 р. Воно теж було опосередковано пов'язане зі східним питанням. Лорд Пальмерстон дуже дорожив одним молодим дипломатом – Чарльзом Стретфордом-Каннінгом, двоюрідним братом знаменитого прем'єра Д. Каннінга, що помер 1827 р. Він послав Ч. Стретфорда-Каннінга в Костянтинополь і Грецію 1831 р. Після повернення в Лондон, 1832 р., Ч. Стретфорд-Каннінг надав дуже Грунтовну доповідь про стан східних справ після Адріанопольського миру, більше всього зупиняючись на відносинах Туреччини й Росії. Лорд Пальмерстон після цього вирішив призначити Ч. Стретфорда-Каннінга послом до Петербурга. Але Микола І щось дізнався про антиросійські погляди майбутнього посла з Англії. В усякому разі К. В. Нессельроде, дізнавшись про майбутнє призначення, написав приватним чином до Лондона княгині Лівен, щоб вона якось дала знати графові Чарлзу Грею і лордові Пальмерстону про небажаність відправки Ч. Стретфорда-Каннінга до Росії. Ч. Грей вважав, що справу на цьому й покінчено.
Але лорд Пальмерстон вирішив опублікувати в газетах, що призначення Ч. Стретфорда-Каннінга вже відбулося. Заздалегідь він дав на підпис королеві Вільгельму IV указ про призначення Ч. Стретфорда-Каннінга послом.
Коли повідомлення з'явилося в газетах, лорд Пальмерстон надіслав звичайний запит про "агреман" російському уряду, розраховуючи, що Микола І не зважиться відмовити. Але той зважився. Він наказав К. В. Нессельроде оголосити лордові Пальмерстону, що не прийме Ч. Стретфорда-Каннінга. Лорд Пальмерстон наполягав, але Микола І залишався непохитним. Тоді лорд Пальмерстон, побачивши, що скандал розростається і повертається не проти Миколи І, а проти нього, запропонував такий компроміс: хай Ч. Стретфорд- Каннінг тільки приїде, представиться Миколі І, вручить свої вірчі граоти. І тоді він його зараз же прибере з Петербурга. Цар відповів, правда усно, що згоден дати Ч. Стретфорду-Каннінгу найвищий з усіх російських орденів з умовою, щоб він сидів удома і не приїжджав до Петербурга. Лордові Пальмерстону довелося визнати, що він програв, і відступити.
Услід за цією неприємністю через декілька місяців, у липні 1833 р., послідувала вже справжня велика невдача англійської дипломатії – російсько- турецький договір в Ункіар-Іскелесі. А потім лорд Пальмерстон побачив, що Микола І прагне використовувати Австрію для своїх східних цілей. Це його особливо стривожило. Річ у тому, що К. Меттерніх, занепокоєний деякими проявами революційного духу в Німеччині і Північній Італії в 30-х – 40-х pp., виникненням організації Маццині "Молода Італія", глухим бродінням в Угорщині, невідступно наполягав перед Миколою І і Ф. Вільгельмом ІП на необхідності підкріпити Священний союз і продемонструвати перед революціонерами всіх країн тісну дружбу "трьох східних монархів".
З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
