Становлення новочасних міжнародних відносин припадає на період, що розтягнувся з кінця XV – до середини XVII ст. Саме в цей час формується система відносин між державами, яка увійшла в історію під назвою "Вестфальської". Існування її стало можливим завдяки мирному договору, підписаному 1648 р. після завершення Тридцятирічної війни в Європі. Вважається, що ця система в тих чи інших модифікаціях функціонувала майже до кінця XX ст.
Досвід довгих і руйнівних воєн XVI ст., які закінчилися громадянською війною у Франції, не пройшов дарма. Всяке прагнення нової держави до розширення зустрічало опір з боку інших таких самих держав; усяке домагання на захоплення, а тим більше на світове (у масштабах XVI ст.) панування викликало створення ворожих коаліцій. Політики і дипломати XVII ст., узагальнюючи цей досвід, формулювали ряд положень, що носили характер міжнародних принципів. Правда, ці принципи досить часто порушувалися. Проте саме ці систематичні порушення, при крайній нестійкості тодішніх міжнародних відносин, викликали потребу в якійсь нормі. Такий “нормативний” характер на той час у світі мали ідеї “природних меж” і “політичної рівноваги”.
У XVII ст. новими регулятивними принципами міждержавних відносин у Європі на практиці ставали raison d'etat і рівновага сил. Перший передбачав, що благо держави виправдовує застосування нею будь-яких засобів для забезпечення національних інтересів, а другий – що егоїстична політика кожної держави, яка так чи інакше сприятиме безпеці і прогресу всіх інших. Мир, підписаний у Вестфалії 1648 р. між європейськими країнами, вперше в історії ґрунтувався на засадах суверенної рівності всіх держав, які його уклали. Кожна з них не визнавала над собою жодної іншої верховної влади. Тільки держави мали право формувати і здійснювати міжнародну політику. Всі інші цього права були позбавлені. Територіальні кордони держав збігалися з єдиною системою політичного правління.
Будь-які інциденти і суперечності, що виникали між ними, відтепер були справою самих цих держав. Кожна держава ставила свій національний інтерес вище від інтересів усіх інших держав, а найважливішим аргументом у спорах між державами була сила. Вищою цінністю вважалася максимально можлива свобода кожної держави в реалізації її національних інтересів. У першу чергу це виявилося в колоніальній експансії провідних тогочасних європейських держав.
Така міжнародна система створила певний міжнародний порядок. При ньому суверенітет держав не виключав їхньої взаємозалежності. Міжнародні відносини розглядались як середовище існування сил, які сформувалися внаслідок спільних інтересів і здатні гарантувати мінімум порядку. Держави дотримувалися зобов'язань щодо взаємоповаги та взаємодопомоги, війна ж розглядалася як результат зловживання суверенітетом і завдавала загальної шкоди. Проте визнавалося, що війни практично неминучі. І міжнародний порядок, відповідно, від самого початку повинен був мати такий характер.
Взаємні зобов'язання держав визначалися трьома принципами: незалежністю, рівністю та одностайністю. Незалежність означала, що кожна держава має право самостійно розробляти і здійснювати свою внутрішню і зовнішню політику, не питаючи чийогось дозволу. Рівність передбачала, що всі держави відповідно до норм міжнародного права і міжнародних традицій рівні між собою незалежно від розмірів, могутності і впливу. Під одностайністю розумілося, що будь-яка держава має дотримуватися міжнародних норм і правил гри лише в тому разі, якщо вона погодилася з ними. Разом з тим, зазначена система створила такий міжнародний порядок, при якому відносини взаємної поваги між державами існували при повному ігноруванні внутрішніх справ одна одної, і навіть конфлікти між державами виникали і закінчувалися без будь-якого впливу на внутрішньодержавну діяльність кожної зі сторін.
Міжнародний порядок цієї системи грунтувався на політичному розумінні нації як інтегрованого суспільства, ознаками приналежності до якого слугують самоідентифікація і статус громадянства. Членів політичної нації повинні були об'єднувати почуття національних приналежності, єдності, свідомості і духовності, гордості, безпеки і перспективи. За такого підходу національні інтереси – головний чинник розвитку нації, рушійна сила її діяльності у напрямі реалізації національної ідеї, і вони збігаються із загальнодержавними інтересами.
Таким чином, система міжнародних відносин, що виникла в Західній Європі в сер. ХVП ст., отримала назву Вестфальської і, незважаючи на її недоліки, поєднала в собі елементи двох доктрин: державного (верховенство і незалежність) і національного (народовладдя) суверенітетів, які були головними ще й наприкінці XX ст. Такий підхід утвердився спочатку в англосаксонському середовищі, а звідти він поширився на решту світу, знайшовши й на сьогодні одне зі своїх відображень у назві універсальної міжнародної організації – ООН.
Спираючись на усе вищезазначене, в запропонованому навчальному посібнику розглянуто головні моменти міжнародних відносин і зовнішньої політики провідних країн світу з пер. пол. XVII ст. і до завершення Першої світової війни з метою полегшити студентам засвоєння значної кількості навчального матеріалу протягом одного семестру. У ньому також рекомендуються можливі плани семінарських занять, питання та тестові завдання для самостійної роботи з дисципліни “Міжнародні відносини та світова політика” зазначеного періоду, тематика контрольних робіт студентам-заочникам, рекомендації щодо їх написання, теми для складання ними заліку тощо. За необхідності методичне забезпечення може бути змінено. Укладач посібника вельми вдячний авторам усіх попередніх видань з цієї проблематики, матеріали з яких були використані при його написанні, та з подякою сприйме побажання і зауваження на свою адресу.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 1. Приємного читання.
