Микола І зрозумів це не відразу. Але вже після Синопа, коли західні держави відкрито готувалися оголосити Росії війну, позиція Австрії здалася Миколі І підозрілою. Тоді цар вирішив повести переговори з Францем Йосипом І через посередництво довіреної людини. Микола І послав до Відня графа О. М. Орлова, дуже спритного царедворця і досить здібного дипломата, що він довів ще 1833 р. при укладенні договорів з Туреччиною в Ункіар-Іськелессі.
31 січня 1854 р. О. М. Орлов передав австрійському імператорові такі пропозиції: Австрія оголошує дружній Росії про свій нейтралітет у війні Миколи І, що починається із західними державами. За це цар бере на себе поруку за повну недоторканність австрійських володінь і зобов'язується спонукати Пруссію і з нею увесь Німецький союз приєднатися до цієї гарантії. Потім, у разі перемоги Росії і розпаду Туреччини, Росія і Австрія на рівних правах оголошують свій протекторат над Сербією, Болгарією, Молдавією і Валахією.
У відповідь на це Франц Йосип І, у свою чергу, запитав О. М. Орлова: "Чи уповноважені ви підтвердити попередні заяви вашого імператора: по-перше, що він поважатиме незалежність і цілісність Туреччини; по-друге, що він не перейде через Дунай; по-третє, що він не дуже надовго продовжить окупацію князівств [Молдавії і Валахиі]; по-четверте, що він не намагатиметься змінити відносини, що існують між султаном і його підданими". На ці – запитання О. М. Орлов не відповів. Йому важко було що-небудь сказати, коли цар на всі чотири запитання вже давав безумовно негативну відповідь своїми діями.
О. М. Орлова у Відні всіляко вшановували. Вся реакційна австрійська аристократія тягнулася до нього, як до представника царя, що "врятував" Австрію і мало не всю Європу від революції. Але Франц Йосип І не побажав прийняти пропозиції Миколи І, і О. М. Орлов виїхав з Відня ні з чим. Перед від'їздом він написав цареві цікавий лист, в якому, по суті, радив перевернути догори дном усю систему його політики, відвернутися від тіні Священного союзу і зблизитися з Францією. "Бачачи це безсилля і цю легкодухість Німеччини і в той же час дізнавшись про пропозицію про посередництво, що випливала у цей момент від Луї Наполеона, я задаюся питанням, чи не було б краще прийняти це посередництво у випадку, якщо воно містить почесні умови, за основу для прямої угоди, залишивши осторонь тих друзів, добрі наміри яких провалюються через жах, що опанував ними?".
Але увійти в той момент у домовленість з Наполеоном III означало б зовсім відмовитися від війни з Туреччиною і від усієї політики царя на Сході. Та й дуже ще не хотілося Миколі І повірити, що він не зрозумів самих основ австрійської політики, рятуючи Австрію 1849 р. і вважаючи так довго Франца Йосипа І кращим і найвідданішим другом. Із зусиль О. М. Орлова перемогти рутинну дипломатію Миколи І нічого не вийшло.
Відразу після від'їзду О. М. Орлова з Відня Франц Йосип І наказав відправити до Трансильванії 13-тисячне військо. Це було вже певною загрозою російським окупаційним військам на Дунаї.
Позиція Пруссії під час Кримської війни
Микола І подвоїв свою люб'язність стосовно Пруссії. Але й тут його чекали розчарування. Король продовжував кидатися зі сторони в сторону. В кінці лютого 1854 р., повертаючись із Петербурга до Лондона після розриву дипломатичних відносин, сер С. Гамільтон зробив невдалу спробу утягнути Пруссію у війну з Росією. Але Ф. Вільгельм IV відповідав: "Я не хочу, щоб замість битв на Дунаї відбувалися битви у Східній Пруссії". Король додав, що на кордоні Пруссії вже стоить 200-тисячна армія. Для Англії було важливо вже те, що російські сили були відтягнуті від Півдня.
Потім до короля наполегливо приставав з тими ж домаганнями французький посол у Берліні маркіз де Мустьє. Але й тут нічого не вийшло. Тоді англійська преса вдалася до прямих погроз. У березні 1854 р. О. фон Бісмарк у Франкфурті скаржився англійському представникові О. Мелету на ці непристойні залякування. "У жодному випадку ми не станемо союзниками Росії, – сказав при цьому О. фон Бісмарк, – але брати на себе ризик та витрати у війні з Російською імперією – зовсім інша справа, особливо якщо правильно зважити можливі вигоди для Пруссії навіть у разі успішного результату подібної війни".
У квітні 1854 р., після відправлення французької і англійської десантної армії до Варни, австрійський міністр граф Буоль остаточно осмілів. З відома Франца Йосипа І він запропонував Пруссії приєднатися до австрійської пропозиції – просити Миколу І прибрати свої війська з Молдавії і Валахії. Король Ф. Вільгельм IV, що в цей самий час знаходився під тиском як англійців, так і французів, не посмів відмовитися і 20 квітня 1854 р. погодився долучитися до Австрії.
Ф. Вільгельм IV ще в березні скаржився С. Гамільтону, що Микола І, говорячи про нього, вживає "такі сильні вислови", які навіть і повторювати не зовсім зручно. Новий вчинок короля (договір з Австрією 20 квітня) остаточно сповнив царя обуренням. А про Австрію він писав у середині травня 1854 р. І.
Ф. Паскевичу: "Отже, настав час боротися не з турками та їх союзниками, але обернути всі наші зусилля проти віроломної Австрії і гірко покарати її за безсоромну невдячність". Але союзники вже стояли у Варні. Виступ Австрії чекали 13 липня. Цар отримав про це достовірні відомості рівно за місяць, 13 червня. Тоді він дав наказ про відступ російських військ з Дунайських князівств.
"Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місія О. Ф. Орлова у Відні“ на сторінці 1. Приємного читання.
