Після перемоги над королем і над К. Меттерніхом Д. Каннінг запросив посла США, якому заявив про важливість однодумства і спільних дій Сполучених Штатів і Англії в питанні про незалежність колишніх іспанських колоній в Америці. У неофіційному листі до посла США Д. Каннінг виклав позицію англійського уряду з цього питання. Він констатував, що американські колонії втрачені Іспанією безповоротно і що США і Англії слід їх визнати. При цьому запевнив посла, що Англія сама не має територіальних домагань на ці колонії, але й не допустить, щоб будь-яка їх частина була захоплена іншою державою. Суть пропозицій Д. Каннінга полягала в тому, що Англія, яка так довго була ворогом США, пропонувала їм тепер союз. У листі мовилося: "Якщо Сполучені Штати приймуть цю точку зору, то найбільш справленім і найменш образливим [для інших] способом дій був би виступ обох країн з несхваленням проектів протилежної властивості".
Отримавши важливу депешу від посла про пропозицію союзу з Англією, президент США Джеймс Монро, перш ніж поставити питання на засіданні уряду, послав копію цієї депеші Т. Джефферсону і Джеймсу Медісону – двом своїм попередникам, які займали раніше пости президентів США, з проханням повідомити свою думку з цього питання.
У відповіді Т. Джефферсона, датованій 24 жовтня 1823 р., говорилось: "Наше перше й основне завдання – ніколи не втручатися в європейські чвари. Друга – не допускати ніякого втручання Європи в заатлантичні справи. Америка, Північна і Південна, має своє особливе коло інтересів, відмінне від європейських. Маючи Великобританію на своїй стороні, ми можемо не боятися всього світу". Т. Джефферсон висловлювався тому за найтіснішу дружбу з Англією. Він навіть готовий був іти на спільну з Англією війну. Але Т. Джефферсон вважав, що якщо Англія об'єднається з державами двох американських континентів, то навіть уся Європа не посміє виступити війною проти них, бо перевага флоту буде на боці Англії й Америки. При цьому Т. Джефферсон запропонував заявити протест проти дій беззаконного союзу, який себе іменує "Священним".
Д. Медісон не тільки погодився з Т. Джефферсоном, але й запропонував висловити несхвалення вторгнення Священного союзу до Іспанії і втручання держав у грецькі справи.
Д. Монро був вельми схильний зробити все за порадою Д. Медісона, але його статс-секретар Джон Куїнсі Адамс і деякі інші члени кабінету виступили проти проекту Монро – Джефферсона – Медісона. Д. Адамс значно краще, ніж президент і його два консультанти, розгадав суть пропозиції Д. Каннінга. Ухвалення цієї пропозиції привело б США до союзу з Англією і дало б Англії право втручатися в американські справи. їм було запропоновано провести незалежний виступ США відносно південноамериканських держав поза прямим зв'язком з пропозицією Д. Каннінга, але по суті у згоді з ним. При цьому було враховано, що Англія все одно не виступить проти CШA, fi європейські інтереси примусять зайняти і в цьому питанні дружню стосовно США позицію.
2 грудня 1823 р. президент Д. Монро звернувся до Конгресу з посланням. Воно починалося з декларації, що політичні системи Європи й Америки не тільки різні, але й протилежні одна одній. У зв'язку з цим й іншими, дуже важливими для країни моментами США заявляють, що вони не претендують на втручання у внутрішні справи європейських держав, але категорично заперечують проти розповсюдження політичної системи цих держав, тобто монархічної системи, на будь-яку частину американських континентів.
Сам Д. Адамс охарактеризував свою платформу таким чином: "Серйозно протестувати проти насильницького втручання європейських держав в Південній Америці і не дозволити якого б то не було втручання Європи у справи нашої частини світу...". Безпосередньо проти Франції і проти указу Олександра І від 4 вересня 1821 р. була направлена така частина цього послання: "Американські континенти, користуючись усіма вільними й незалежними умовами, якими вони володіють і які вони підтримують, в цей час не можуть розглядатися як об'єкти для майбутньої колонізації жодної європейської держави...".
Саме це послання президента до Конгресу й отримало назву – доктрина
Монро. Вона стала вдалим кроком американської дипломатії. Цим доктрина Монро зобов'язана була зовсім не Д. Монро, а Д. Адамсу, який виступив проти того, щоб США виявилися такими, що йдуть у кільватері англійської зовнішньої політики. Разом з тим, доктрина Монро призвела до нового загострення відносин з Англією, так пізно і з таким трудом налагоджених.
1825 р., коли Д. Адамс вступив на посаду президента, виникла ідея скликання конгресу всіх американських самостійних держав. У зв'язку з цим Д. Каннінг заявив, що спроба створення ліги держав Центральної і Південної Америки не зустріне заперечень Англії. Проте якщо США захочуть стати на чолі її, то це буде високою мірою неприємно для британського уряду. Д. Каннінг, безумовно, розраховував, що з часом Іспанська Америка зможе стати Англійською. Тому він негативно ставився до домагань США на панамериканський месіанізм.
Найближчим часом після публікації доктрини Монро Англія, користуючись своєю промисловою перевагою над США, зав'язала з колишніми іспанськими колоніями широкі торговельні зв'язки й уклала торговельні угоди з великою кількістю держав Південної та Іспанської Америки, ніж США.
У доктрині Монро було закладено дві засади: перша – оборонна, що не допускала агресії, колоніальної експансії європейських держав. Виходячи з цього положення, зусилля США були спрямовані на те, щоб не брати на себе зобов'язань, пов'язаних з європейською політикою. Друга – наступальна: США не відмовлялись, як цього вимагав Д. Каннінг, від домагань на території й від особливих прав у Латинській Америці. Вони, налягаючи на себе маску захисника інших американських держав, у той же час претендували на панування над обома американськими континентами, за винятком лише тих частин, які вже були колоніями інших держав.
Таким чином, зовнішня політика США в Латинській Америці в першій половині XIX ст. була спрямована на підтримку визвольної боротьби її народів проти іспанського і португальського колоніальних режимів. При цьому допомога США виражалася головним чином у забезпеченні зброєю латиноамериканських повстанців. Кінцева мета зовнішньої політики США в цьому регіоні полягала в розширенні ринку збуту американських товарів і посиленні впливу на нові держави. В основі зовнішньої політики США була доктрина Монро – американського президента, що висунув 1823 р. формулу "Америка для американців", що на ділі означало "Вся Америка для США". При цьому пропагувалася ідея, що США – захисник усіх латиноамериканських країн. Вони включили в зону своїх інтересів усю Латинську Америку і вели в цьому регіоні активну зовнішню політику.
Експансія США у 30-х pp. XIX ст.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"“ на сторінці 1. Приємного читання.
