Зовнішня політика Франції після перевороту 18 брюмера (листопада) 1799 р. та приходу Н. Бонапарта до влади
У період 1794-1815 pp. основне явище міжнародного життя – боротьба буржуазної Франції з Англією за європейську і світову гегемонію. Але перемога в цій боротьбі врешті виявиться на боці Англії.
Після перевороту 18 брюмера, що усунув Директорію, Н. Бонапарт установив режим військової диктатури. Всі зовнішньополітичні справи перейшли в його руки як першого консула і його міністра. Своїм міністром закордонних справ він призначив князя Ш. Талейрана, який пробув на цій посаді до осені 1807 р. Наступниками Ш. Талейрана були спочатку Шампаньї (герцог де Кадор), а потім герцог Бассано (Х'ю Бернард Мааре, граф де Бассано). З цих трьох міністрів один лише Ш. Талейран мав справжній дипломатичний талант. Інші два – де Кадор і X. де Бассано були тільки виконавчими чиновниками, акуратними і працелюбними начальниками канцелярії МЗС Франції. Але навіть Ш. Талейрана Н. Бонапарт перетворив на простого виконавця своєї волі, хоч і високо цінував його.
Багато сучасників вважали Н. Бонапарта таким же великим дипломатом, як і полководцем. Уже в перших походах, в Італії в 1796-1797 pp., у переговорах з австрійцями в Лео-Бене і Кампо-Форміо та у війні з турецькими регулярними військами в Єгипті і Сирії в 1798-1799 pp. та з іншими, він, не будучи ніким уповноважений, брав на себе функції дипломата, який укладав угоди і підписував трактати від імені Франції. Коли Н. Бонапарт вів переговори з султаном Майсора в Індії про боротьбу зі спільним ворогом – Англією, то і цей відповідальний дипломатичний крок він зробив виключно за власним почином. Так Н. Бонапарт чинив, будучи тільки генералом. Коли ж у листопаді 1799 р. він отримав формальне право вести дипломатичні переговори від імені Франції як її верховний глава, то більше ні з ким не ділився своїми повноваженнями.
Н. Бонапарт отримав у спадок від Директорії зовнішньополітичні справи в стані хаосу. В той час, коли він воював в Єгипті і Сирії, О. В. Суворов витіснив французів з Італії, Австрія готувалася до нового походу як на Рейні, так і на альпійські кордони. Англія, керована У. Піттом, була в повній бойовій готовності і виявляла найрішучішу непримиренність. Пруссія вагалася, і щодня можна було чекати, що вона порушить свій сумнівний нейтралітет. Вандея хвилювалася, і У. Піїт уже розглядав її як можливий плацдарм для емігрантського десанту, який буде оперувати при діяльній підтримці британського флоту.
Позиція Н. Бонапарта щодо Австрії
Перший консул висловлював із самого початку переконання, що перш за все потрібна перемога над великою державою, яка безпосередньо загрожувала Франції вторгненням, тобто над Австрією. Він умисне відкладав усілякі переговори з рештою континентальних держав, поки Франція ще не отримала цієї перемоги. Його політика була спрямована на досягнення однієї мети – витримувати якомога більш примирливий і заспокійливий тон при розмовах з іноземними представниками, поки ие зведені рахунки з Австрією і не знищені наслідки суворівських перемог в Італії. Після перемоги при Маренго Австрія ще не визнавала своєї поразки остаточно. Проте інші держави вже не вірили, що Австрія зможе покращити свої справи. Прусський король вже не думав про виступ. Іспанські Бурбони виявляли покірність, західнонімецькі держави прагнули висловити свої дружні почуття. 2 і 3 грудня 1800 р. австрійськая армія ще раз потерпіла поразку при Гогенліндене. Це призвело до укладання Люневільського миру, який віддав до рук Франції Північну Італію і прирейнські володіння Австрії.
Позиція Н. Бонапарта щодо Росії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
