Національно-об'єднавчі процеси в Італії і міжнародні відносини
У 30-х – 40-х pp. XIX ст. національно-визвольний рух став охоплювати все більш широкі верстви населення Італії – від міщанських мас міста і певної частини селянства до буржуазії і дворянства, що обуржуазнювалося. Але більшість великих дворян і вище католицьке духовенство в Італії були за збереження на півострові феодально-абсолютистських порядків, чинили опір національно-об'єднувальному руху і підтримували австрійських гнобителів.
Але без звільнення від австрійського ярма неможливо було забезпечити економічне піднесення і національне відродження країни. Найголовнішим завданням і змістом буржуазної революції, що насувалася в Італії, повинна була стати боротьба за національну незалежність і державну єдність італійського народу. У нерозривному зв'язку з цим стояло завдання ліквідації феодальних відносин і повалення абсолютизму італійських правителів.
У ході боротьби за поставлені цілі серед національних антифеодальних сил поступово оформилися дві політичні течії: 1) революційно-демократична, яка спиралася на прогресивні прошарки дрібної й середньої буржуазії, а також буржуазної інтелігенції і 2) помірно-ліберальна, яка спиралася на велику торгово-промислову буржуазію і пов'язані з нею кола дворян-поміщиків, що обуржуазнювалися. Разом з цим національно-визвольна війна італійського народу супроводжувалася виступами народних мас проти поміщиків і реакційних представників італійського суспільства.
Але в Італії, окрім цього, на шляху народу, що піднявся на боротьбу за національне об'єднання, із самого початку стояли серйозніші зовнішні перепони. Феодально-поміщицька Австрія і буржуазна Франція були зацікавлені в придушенні національно-визвольного руху в Італії і застосували для цього війська. З іншого боку, і буржуазно-аристократична Англія не тільки не надала ніякої підтримки італійському народу, але й виявила щодо італійської демократії явну ворожість. Англія також не була зацікавлена у створенні єдиної і сильної держави в Італії і не бажала порятунку Венеціанській і Римській республікам, бо побоювалася перемоги демократії у всій Італії. Царська Росія також не була в захопленні від перемоги національно-визвольного руху в Італії.
Окрім вищесказаного, була ще та обставина, що італійський революційний і національно-визвольний рухи досягли свого найвищого піднесення тільки на кінець 1848 р., коли в інших європейських державах революційний рух уже йшов на спад. А це також важко відбилося на подіях в Італії.
Революція в Італії 1848-1849 pp., як і більшість європейських революцій цього періоду, потерпіла поразку й носила характер незавершеної буржуазно-демократичної революції. Причини поразки цієї революції багато в чому збігаються з причинами поразки революції в Німеччині. Гегемонія в боротьбі за національне об'єднання, а також проти феодалізму й абсолютизму, була за буржуазією, яка, проте, виявилася нездатною довести боротьбу, що почалася, до переможного кінця. На першому етапі помірні ліберали керували подіями. На другому її етапі на перше місце виступили революційні дрібнобуржуазні демократи. Але одні та другі потерпіли невдачу. Поразка революції на декілька років відстрочила національне об'єднання, але не зламала волю італійського народу до боротьби за нього, і не зважаючи на перемоги австрійських військ, панування Австрії на півострові було остаточно підірване.
Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
