У Пруссії становище було інше. Можливий крах Туреччини не зачіпав ніяких життєвих інтересів Пруссії, а ворожа до Росії позиція була пов'язана з ризиком утворення франко-російського союзу, при якому Пруссія могла бути знищеною. Крім того, в той момент уже почала проявлятися лінія, яку потім так енергійно повів О. фон Бісмарк – лінія розширення і поглиблення антагонізму між Пруссією і Австрією. Він у роки Кримської війни ще не відігравав керівної ролі в прусській політиці і був усього лише представником Пруссії в сеймі Німецького союзу. Але його точка зору, саме через свою визначеність, що Пруссії навряд чи треба займати антиросійську позицію в конфлікті, який розгорається на Сході врешті-решт запанувала. Чим більш буде послаблена Австрія, тим це буде вигідніше для Пруссії.
При прусському дворі й у прусському уряді утворилися дві партії – "англійська" і "російська". На чолі "англійської" стояв прусський посол у Лондоні Бунзен. їй співчувала майже вся ліберальна буржуазія. З 1854 р. з цією партією став зближуватися і найконсервативніший брат і спадкоємець короля принц Прусський Вільгельм. "Російська партія" очолювалася другом короля, генералом Леопольдом фон Герлахом. За нею йшла вся аристократія, більшість дворянства.
Дуже багато хто в "російській" партії керувався не такими складними дипломатичними розрахунками і викладеннями, як О. фон Бісмарк, а просто бачили в Миколі І найміцнішу і надійну опору абсолютизму і дворянській реакції проти буржуазії, що зростала. Таким чином, царя протиставляли не Австрії, як це робив О. фон Бісмарк, а ліберальній Англії. Сам король Ф. Вільгельм IV не знав, що вирішити. Він побоювався Наполеона Ш, боявся Миколи І і кидався з одного боку в інший. О. фон Бісмарк, що з роздратуванням стежив з Франкфурта за цими зигзагами, говорив, що прусська королівська політика нагадує пуделя, який утратив свого господаря і в розгубленості підбігає то до одного перехожого, то до іншого.
"Віденська нота"
Врешті-решт з'ясувалося, що Пруссія не долучиться до Англії і Франції, а Австрія без Пруссії не зважиться це зробити. Буоль склав проект ноти, який вручив запрошеним на нараду послам Англії і Франції у Відні. У цій ноті йшлося, що Туреччина бере на себе зобов'язання дотримуватися всіх умов Адріанопольського і Кючук-Кайнарджийського мирних договорів. Знову підкреслювалося положення про особливі права і привілеї православної церкви. Вирішено було послати цю ноту 31 липня 1853 р. цареві, а при згоді царя – султанові. Микола І погодився.
Ч. Стретфорд-Редкліф, почувши про те, що у Відні намічається якийсь компроміс, зараз же почав підводити дипломатичний грунт для зриву затіяної справи. Він примусив султана Абдул-меджіда відхилити Віденську ноту, а сам ще до того поспішив скласти, нібито від імені Туреччини, іншу ноту, з деякими відмінностями від Віденської. Цар її, у свою чергу, відкинув. По суті Віденська нота збігалася з власним проектом турків, але для того, щоб виправдати відмову турків від ухвалення цієї ноти, Ч. Стретфорд-Редкліф постарався щосили роздути "обурення" турків на тлумачення Віденської ноти, дане канцлером К. В. Нессельроде. Цар у цей час отримував з Парижа від посла П. Д. Кисельова найутішливіші вісті про неможливість спільного військового виступу Англії і Франції.
Оголошення Туреччиною війни Росії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті“ на сторінці 1. Приємного читання.
