Австрійський канцлер К. Меттерніх боявся революції, але боявся й царя Олександра І. Він навіть починав переконуватися, що габсбурзькій державі загрожує розпад швидше від сусідства російського колоса, ніж внутрішнього революційного вибуху. Ф. Вільгельм Ш боявся революції, але також боявся й Олександра І. Крім того, він боявся короля Франції Людовіка XVIII і його можливого союзу з Олександром І. Він уже зовсім почав хвилюватися, коли цей союз став близьким до здійснення при Карлу X і Миколі І, напередодні Липневої революції у Франції. Нарешті, сам Олександр І ненавидів "безвір'я" і революцію, але зовсім не вірив своїм партнерам по Священному союзу. Він підозрював брехню і підступність у кожному їх слові, тому що ніколи не забував, як К. Меттерніх у 1814-1815 pp. у нього за спиною створив ворожу коаліцію трьох великих держав. Словом, реальні економічні й політичні інтереси, взаємні побоювання, заздрість і підсиджування в перші роки після створення Священного союзу відволікали увагу дипломатів від його нібито ідеологічної сторони.
Перш за все непереборно боялися Росії. Багато хто погоджувався з думкою Н. Бонапарта, висловленою ним на острові Святої Олени, що Росія при відомій заповзятливості може повторити і завершити ту справу, яку проводив він сам, – підкорення Європи. Інші не вірили цьому, але теж були стурбовані. Суперечності, що роз'їдали Священний союз, не встигли ще, проте, цілком проявитися в перші роки. У 1818 р. на Ахейському конгресі першому французькому міністру вдалося добитися звільнення французької території від перебування союзних військ, що знаходилися там упродовж трьох років після Ватерлоо. Наслідком цього акта було те, що до чотирьох держав-"переможниць" – Росії, Австрії, Пруссії і Англії додалася п'ята – Франція. Так "чотиривладдя" (тетрархія), що керувала справами Європи, перетворилася на "п'ятивладдя" (пентархію). Сталося так, що Священному союзу трьох самодержців фактично допомагала й конституційна Франція. Що стосується конституційної Англії, то вона допомагала Священному союзу з першого моменту його існування, хоч англійського підпису не було і на самому акті про утворення Священного союзу.
Але вже в перші сім років виявилося, що Англія не у всьому і не до кінця може і хоче йти за Священним союзом. Звичайно, з п'яти великих держав, які становили в ці роки європейську пентархію, найбільш близькою до революційного вибуху перебувала саме Англія. Сам принц-регент Георг, лорд Каслрі, герцог А. Веллінгтон та інші звичайно всеціло сприймали непримиренну позицію Священного союзу відносно "революційної гідри". Проте, коли в Ахене на конгресі 1818 р. Олександр І висунув ідею створення чогось подібного до всеєвропейського монархічного ареопагу з правильними періодичними з'їздами для розгляду поточних справ, англійські делегати – лорд Р. Каслрі та А. Веллінгтон рішуче стали проти цього. Рішення Англії викликало невдоволеність Олександра І. Він навіть збирався їхати до Лондона, сподіваючись там вплинути на принца-регента. Цареві хотілося, щоб уся "пентархія" здійснювала цілі, висунуті Священним союзом. Але британський глава кабінету нізащо не хотів цього царського візиту. Він поспішив написати лордові Р. Каслрі в Ахен, щоб той якось умовив царя залишитися вдома. І Олександр І до Лондона не поїхав.
Політика царя між кінцем Ахенського конгресу 1818 р. і 20 жовтня 1820 р., коли зібрався новий конгрес у місті Троппау, була хиткою, і навіть організація російської дипломатичної служби відображала ці коливання царя. На чолі Міністерства закордонних справ стояли, як це не дивно, дві людини, – обидва з правом доповіді царю, з однаковими в усіх відношеннях правами і повноваженнями. То були К. В. Нессельроде і грек граф І. Каподістрія. Перший був носієм консервативних поглядів і настроїв. З початку і до кінця своєї чиновницької кар'єри він був представником ідей Священного союзу. Саме через його посередництво К. Меттерніху, перед яким все життя вклонявся К. В. Нессельроде, вдалося зробити Священний союз вірним знаряддям австрійської політики.
І. Каподістрія, патріот Греції, що звільнялася, був виконавцем тих забаганок Олександра І, які були залишками відголосків невизначеного "лібералізму" царя. Перш за все І. Каподістрія налаштовував Олександра І на користь грецького повстання. "Якби російський імператор інакше тримав себе з 1814-1815 pp., то не було б тисяча вісімсот двадцятого року", – наполегливо повторював К. Меттерніх, приписуючи "лібералізму" царя зрілу сміливість революціонерів. І. Каподістрія при цьому грав на двох слабких струнках царя: по-перше, звільнення Греції за російської допомоги змогло б просунути російський вплив на Балканському півострові, що надавало можливість знову поставити питання про протоки; по-друге, захист православного хреста проти магометанського півмісяця ідеологічно покривав собою обставину, що бентежила царя: сприяння грецьким "революціонерам" проти їх законного монарха – султана.
Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Внутрішні протиріччя у Священному союзі“ на сторінці 1. Приємного читання.
