Історія Польського повстання може бути умовно поділена на два періоди. Перший період повстання протікав від початку його, тобто від 29 листопада 1830 р., до 25 січня 1831 р., коли ухвалою Варшавського сейму імператор Микола І був оголошений позбавленим влади з престолу Царства (Королівства) Польського. У цей час європейська дипломатія мала формальне підгрунття довідуватися у Миколи І, чи має намір він, не дивлячись на факт повстання, визнавати той державний устрій Царства Польского, який було даровано Олександром І на Віденському конгресі, і яке присягнувся охороняти в маніфесті до поляків сам Микола І при вступі на престол 13 грудня 1825 р.
У другий період повстання іноземні представники тільки приватним порядком мали змогу балакати з царем про польські справи: позбавивши влади Миколу І з престолу, поляки, за думкою європейської дипломатії, самі знищили конституцію 1815 г. Відтепер, тобто після 25 січня 1831 р., йшла війна між Російською імперією і Польською державою, що виникла революційним шляхом і не визнаною жодною з держав Європи. Втрутитися в цю війну дипломатично або зі зброєю в руках жодна з європейських держав не вважала для себе можливим, і всі вони аж до кінця повстання, тобто до узяття Варшави 7 вересня 1831 р., залишалися лише у стані "глядачів".
Слід сказати, що повсталі зробили з самого початку багато невиправних помилок. Будучи такою, що воює, і ще не визнаною державою, повстала Польща обзавелася такими дипломатами, які робили все, щоб перетворити скрутне становище своєї країни в абсолютно безнадійне. У Варшаві відкрито говорили й писали, що Балтійське море на півночі, Чорне море і Карпати на півдні, Дніпро на сході повинні бути кордонами майбутньої "воскреслої" Польщі. Звичайно, К. Меттерніх і Ф. Вільгельм III поспішили негайно ж укласти конвенцію з Миколою І, прямо спрямовану проти повстанців.
Відправляючи (ще в перший період повстання, при диктатурі Хлопицького) делегатів для переговорів з Миколою І, Варшава дала їм імперативний мандат – вимагати від царя "повернення" восьми воєводств, тобто Литви, Білорусії та України. Завойовні устремління повстанців убік Литви, Білорусії й України вже до 25 січня 1831 р. полегшували Миколі І переговори із західноєвропейськими дипломатами. Висуваючи свої домагання, варшавські правителі ніби заявляли, що підняли зброю зовсім не в ім'я збереження хартії 1815 р., а заради захоплення низки російських губерній, через пряме застосування військової сили.
Ставлення англійського та французького урядів до Польського повстання
Погіршення міжнародних позицій повсталої Польщі й рішуче зміцнення позицій Миколи І випробував на собі раніше всіх молодий маркіз Олександр Велепольський, який прибув з дипломатичною місією в другій половині грудня 1830 р. до Лондона. Тільки до кінця січня 1831 р. він був допущений до Генрі Джон Темплі (лорда Пальмерстона). Прийом був дуже стриманий. Лорд Пальмерстон найбільше в цей час був зайнятий не Росією, а Францією. Він рішуче не хотів поглинання Бельгії Францією, але не хотів і повериення Бельгії голландському королеві. Польща лорда Пальмерстона аніскільки не цікавила. Він холодно відзначив О. Велепольському, що Англія тільки в тому разі могла б висловити свою думку, якби Микола І задумав зовсім знищити державний устрій Польщі, даний Олександром І і затверджений Віденським конгресом. Коли до Лондона прийшла звістка, що у Варшаві позбавили Миколу І польського престолу, лорд Пальмерстон негайно дав знати 0. Велепольському, що віднині їм розмовляти нема про що. На тому поїздка 0. Велепольського і скінчилась.
Залишалася надія на підтримку з боку ще однієї великої держави – Франції. Зважаючи на явно ворожу позицію, зайняту з початку повстання Австрією і Пруссією, після провалу місії О. Велепольского у Лондоні повстала Польща бачила останню свою надію в Парижі. Поганою ознакою було те, що, як доносив О. Велепольський до Варшави, лорд Пальмерстон безумовно був незадоволений французькими громадськими маніфестаціями на користь Польщі протягом грудня 1830 р. і січня 1831 р. в Парижі. Таке ставлення лорда Пальмерстона віщувало, що і уряд Луї Філіппа не виступить на користь Польщі проти Росії.
Луї Філіпп із самого початку свого правління не хотів і не міг навіть натякнути на допомогу полякам озброєними силами Франції. Поляки ходили, втім, не до самого Луї Філіппа, настрій якого вони вгадали, а до першого міністра Жака Лаффіта, який цілком їм співчував. Але, по-перше, і Ж. Лаффіт обмежувався тим, що виражав свої симпатії словами і грошовими внесками а касу польського комітету в Парижі. По-друге, міністерство цього ліберального банкіра було вже в січні-лютому 1831 р. на останньому подиху і готувалося поступитися місцем кабінету консервативно налаштованого промисловця Казимира Пер'є. Цей міністр, при повній згоді з королем Луї Філіппом, категорично відмовлявся навіть говорити про військову допомогу полякам.
У середині січня польським делегатам у Парижі було повідомлено, що король відправляє до Петербурга герцога Мортемара як надзвичайного посла. Поляки тріумфували. Вони не знали, що Мортемар їде до царя зовсім не через польське питання, а з дорученням позитивно налаштувати царя до Луї Філіппа, на якого Микола І продовжував гніватися як на "короля барикад", що "прийняв престол від революції". Другою метою поїздки Мортемара було зондування питання, чи не можна добитися від царя згоди на включення Бельгії до складу Франції. Лише третім за важливістю завданням Мортемара була спроба налаштувати царя примирливо стосовно " повсталих підданих", порадити йому обіцяти амністію, затвердження конституційних прав Польщі та їх розповсюдження на Литву.
Мортемар, здійснюючи довгу й важку в ті часи подорож, заночував в одну січневу ніч у лісі, на перегоні з Берліна до Кенінгсберга. Тут він несподівано зустрівся з кур'єром, що поспішав з Варшави на захід зі звісткою, що сейм позбавив Миколу І польського престолу. Кур'єр і його супутники тут же почули від Мортемара, що поляки зробили фатальну помилку, що Франція, на яку вони сподіваються, ніяк їм допомогти не зможе. Мортемар тоді ж прийняв рішення. Його місія в тій частині, в якій вона мала відношення до поляків, втрачала всякий сенс. Відтепер відбувалася війна між двома слов'янськими державами – Польщею й Росією, і питання йшло не про амністію або конституцію, але про те, чия візьме. А коли 13 березня 1831 р. першим міністром у Франції став К. Пір'є, то полякам стало ясно, що вони мають покладатися винятково на свої власні сили.
Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
