В останній чверті XVIII ст. на противагу дворянсько-династичній зовнішній політиці та самовладдю абсолютних монархів, буржуазія, яка почала перемагати у світі на той час, висунула принцип верховенства нації. Націю вона ототожнювала з собою. Це підтвердили й події, що відбувалися в британських колоніях Америки, де вибухнула війна за незалежність (70-ті pp. XVIII ст. – 1783 pp.). Вперше принцип верховенства нації було проголошено саме у сфері дипломатії США в період їх боротьби за незалежність.
У 70-х pp. XVIII в. тринадцять англійських колоній, що займали вузьку смугу на Атлантичному узбережжі північноамериканського континенту, розпочали боротьбу за незалежність проти метрополії, що пригноблювала їх, Англії, і перемітиш в цій боротьбі, утворили самостійну республіканську державу – Сполучені Штати Америки. Англія ускладнювала розвиток їх торгівлі і промисловості й захопила в колоніях кращі землі для англійської аристократії. У знаменитій Декларації незалежності, прийнятій 4 липня 1776 р., мовилося про те, що "належна пошана до думок людства" змушує повсталі колонії заявити про причини, які примусили їх до відокремлення від Англії. Американська республіка проголосила принципи рівності всіх людей і народного суверенітету. Тому її дипломатія була дипломатією буржуазної республіки і принесла з собою деякі нові принципи. Сама форма ведення зовнішніх справ у США стала більш-менш демократичною. Ними відав пленум Конгресу.
Комітет для таємної кореспонденції (1775-1777 pp.)
Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність умовно можна поділити на їх дипломатичну діяльність та діяльність найбільших країн світу під час неї, що вирішували при цьому свої власні інтереси. У період від 5 листопада 1774 р. до 4 липня 1776 р. (проголошення незалежності) Конгрес не наважувався просити допомоги в іноземних держав, оскільки це було б визнано державною зрадою. Зате Конгрес звертався по сприяння до інших британських колоній, до народу Ірландії, був стурбований поліпшенням відносин Англії з місцевими індіанцями. 29 листопада 1775 р. Конгресом було створено Комітет для таємної кореспонденції з друзями колоній у Великобританії, Ірландії та в інших частинах світу. Завдання цього Комітету відповідали завданням Міністерства закордонних справ.
Місія Сайласа Діва була однією з важливих в його діях. З березня 1776 р. цей Комітет послав члена Континентального конгресу С. Діна до Франції як таємного агента. Йому було доручено добитися допомоги від неї, ворожість якої до Англії була загальновідомою. З часу початку конфлікту колоній з Англією (1763 р.), Франція мала в Америці таємних агентів, донесення яких прочитувалися Людовіком XVI. Після початку війни за незалежність французький уряд доручив делікатну місію зносин з американцями знаменитому драматургові, автору "Севільського цирюльника" і "Одруження Фігаро" П'єру Огюстену Карону де Бомарше. Останній з метою конспірації заснував фіктивний торговий будинок "Родріго Горталес і Ко". За сприяння П. Бомарше С. Дін організував відправку до Америки волонтерів-офіцерів і зброї з французьких арсеналів. Молодий французький військовий – Марі Жозеф, маркіз де Лафайєт за власні кошти спорядив корабель і сам на цьому судні відплив 1777 р. до Америки. Воно мало назву "Перемога".
Щирий друг повсталих колоній, П. Бомарше з надзвичайним ентузіазмом виконував свою таємну місію. Він писав Конгресу: "Ваші депутати, джентльмени, знайдуть у мені вірного друга, в моєму будинку – надійний притулок, у моїх скринях – гроші, а також повне сприяння для реалізації своїх завдань, чи будуть мати вони офіційні або таємні властивості". Коли С. Дін приїхав до Парижа і зв'язався з П. Бомарше, той посвятив америнканця у всі справи, не сказавши, проте, найголовнішого: що він є неофіційним агентом французького уряду. Як потім виявилось, обережність була не зайвою. С. Дін про все розповідав Едуардові Банкрофту, теж американцеві, таємному агентові Конгресу у Франції, який одночасно був таємним інформатором англійського уряду.
Допомога, отримана американськими колоніями за сприяння П. Бомарше і С. Діна, була значною. Діючи від імені фірми "Родріго Горталес і К°", С. Дін добув одяг для 20 тисяч чоловік, 30 тисяч мушкетів, 100 тонн пороху, 200 гармат. Фірма "Горталес і К°" проіснувала з 1776 по 1783 pp. і витратила за цей час понад 21 мільйон ліврів. Важко сказати, яка частина цих грошей була отримана від Франції, а яка – шляхом реалізації товарів, що присилалися Конгресом з Америки. Крім того, С. Дін отримав ще суму, еквівалентну 300 тисяч доларів, і від іспанського уряду. Англійське міністерство закордонних справ, добре поінформоване про справжній характер діяльності С. Діна, заявило протест і почало захоплювати кораблі, зафрахтовані фірмою "Горталес і Ко".
Комітет для таємної кореспонденції існував до квітня 1777 р., коли його замінили Комітетом з іноземних справ. З 1781 р. було засновано Департамент іноземних справ. З листопада цього ж року очолив його як статс-секретар Роберт Лавінгстон.
Після проголошення Декларації незалежності з'явилася можливість послати до Франції офіційного представника США. Вдалий вибір посла мав величезне значення. Американців дуже мало знали в Європі, там перекручували навіть ім'я Д. Вашингтона. Проте молода республіка зуміла знайти такого посла, якого знала вся передова Європа. Послом до Парижа був призначений єдиний американець, який здобув на той час європейську популярність, людина різнобічних дарувань, багато років жив у Англії як представник колоній, що мав великі особисті зв'язки й у Франції. То був Бенджамін Франклін.
Конгрес послав Б. Франкліна до Парижа, приєднавши до нього на рівних правах ще двох співтоваришів – енергійного, екзальтованого, але занадто довірливого С. Діна і вічно всіх підозрюючого Джона Джея, верховного суддю плату Нью-Йорк. Окрім цих трьох основних членів місії, до складу її входили ще один член Конгресу, делегат від Віргінії, видатний публіцист Артур Лі та Б. Банкрофт, таємний шпигун англійського уряду.
Призначення Б. Франкліна послом було гідно оцінено в Англії. Лорд Рокінгем заявив, що поява Франкліна в Парижі – більш серйозний удар по Великобританії, ніж для колоній недавнє взяття Нью-Йорка англійцями. Англійський посол у Парижі лорд Стормонт пригрозив, що залишить Париж, якщо "главі американських бунтівників" буде дозволено там з'явитися. З цього скрутного становища французький міністр закордонних справ Вержен знайшов такий вихід: він відповів, що Франкліну було послано до Нанта листа про заборону йому в'їзду до Парижа, але лист не дійшов за адресою. І що нині, коли Б. Франклін уже знаходиться в Парижі, вигнати його було б "скандальною негостинністю" і порушенням звичаїв цивілізованих народів.
Б. Франклін установив хороші відносини не тільки з французьким урядом, але й з дипломатичним корпусом. Він використовував старе суперництво Франції і Англії, з одного боку, і симпатії передових елементів французького суспільства до США – з іншого, щоб здійснити тиск на Людовіка XVI і на двір з метою втягнути Францію у війну з Англією. Кажучи про своє перебування у Франції, Б. Франклін відзначав, що він представляв у своїй власній особі американський уряд у Європі і був вимушений діяти не тільки як посол, але і як представник воєнного і морського департаментів, скарбник призового суду, що встановлює законність захоплення торгових суден і вантажів, бюро з надання допомоги полоненим і обміну їх, консул, а також торговець товарами, прибулими з Америки.
З грудня 1776 р. Б. Франклін, С. Дін і А. Лі звернулися до міністра закордонних справ Вержена з першою в американській історії формальною дипломатичною нотою. У цій ноті й при переговорах американці пропонували укласти договір про торгівлю і про союз з Америкою, просили про надання восьми військових кораблів, щоб виручити судна фірми "Горталес і К°", блоковані англійськими крейсерами. У відповідь на це Вержен обіцяв таємну допомогу. Дійсно, протягом року французький уряд видав американцям 2 мільйони ліврів як дар, а крім того, надав у позику ще мільйон. Проте основне питання про союз Вержен поки відмовився розглядати. З ненависті до англійців французький уряд надавав американцям грошову допомогу, але все-таки розглядав американців як "бунтівників". Бажаючи допомогти американським колоніям, їх друг П. Бомарше звернувся до Людовіка XVI з листом. Він запевняв короля, що допомога американцям буде надавитися тільки для того, щоб зрівняти їх сили з англійськими і затягнути війну до нескінченності. Думка ця здалася Людовікові XVI діловою. Проте навіть і така допомога "бунтівникам" турбувала короля. Він вважав, що, погоджуючись допомогти американцям, він чинить недобре. Але все-таки допомога була надана.
Разом з цим Конгресом США були зроблені спроби зав'язати дипломатичні відносини з європейськими державами. За загальноприйнятими правилами дипломатії посол до будь-якої країни може бути призначений тільки з відома її уряду. Джон Адамс запропонував Конгресу знехтувати цими правилами. Він радив призначати послів у всі країни, з якими майбутні США бажали мати стосунки, без згоди урядів цих країн. Б. Франклін протестував проти цього. Але він був лише одним із трьох членів посольської комісії, і його змусили підкорятися більшості. Подібні дії уряду США згодом отримали назву тактики "партизанської" дипломатії. А. Лі був направлений до Мадрида, але іспанський уряд зупинив його в дорозі. Тоді він отримав приназначення до Берліна, з'явився туди, але не був прийнятий Фрідріхом Q. Його брат Уільям був посланий до Берліна і до Відня, але не потрапив ні в одну з цих столиць і залишився в Парижі, проводячи час у сварках з Б. Франкліном. Д. Адамс був направлений до Гааги, але не домігся визнання США Голландією. Дещо пізніше Френсіс Дана безуспішно намагався отримати визнання своєї країни при дворі Катерини П.
У важкий момент, коли англійські війська спалили ряд міст на Півдні, коли англійський генерал Корнвалліс зайняв Південну Кароліну й рухався на Віргінію, Конгрес послав свого уповноваженого Лоренса за допомогою до Б. Франкліна. Останньому вдалося добитися від Франції нової субсидії. Він отримав для Америки велику позику, надіслав туди амуніцію на 20 тисяч чоловік і зброю. 26 лінійних кораблів і декілька фрегатів повезли до Америки нове підкріплення.
Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність“ на сторінці 1. Приємного читання.
