Веронський конгрес зібрався в середині жовтня 1822 р. Д. Каннінг не поїхав туди сам, а послав А. Веллінгтона, давши йому тверді інструкції: не вплутувати Англію ні в які рішення і ухвали, що могли б примусити її, прямо або побічно, допомагати інтервенції, яку готували великі держави в Іспанії; перешкоджати одноосібному виступу Росії проти Туреччини; ні в якому випадку не приєднуватися ні до якої заяви держав, де буде йти мова про Іспанію як про державу, що має права на володіння південноамериканськими колоніями; не погоджуватися визнавати південноамериканських революціонерів бунтівниками проти іспанського короля Фердинанда VII.
Уже на перших засіданнях з'ясувалося, що К. Меттерніх і Олександр І підтримують французьку інтервенцію. Тоді французький уповноважений Монморансі 20 жовтня поставив питання, чи мають намір ці держави допомогти Франції у випадку, якщо це знадобиться у ході справ під час війни французів з іспанськими революціонерами, і в чому саме буде полягати ця допомога Через десять днів, ЗО жовтня, конгрес зібрався знову. Олександр І, К. Меттерніх і прусський представник Бернсторф цілком схвалили інтервенцію Франції в Іспанію і дали позитивну відповідь. Але А. Веллінгтон рішуче висловився проти інтервенції.
Олександр І і К. Меттерніх спробували прийти до угоди з французами щодо спільних дипломатичних кроків у Мадриді. 20 листопада вони влаштували нараду, на яку був запрошений і А. Веллінгтон. Тут англійський уповноважений ще рішучіше протестував проти справи, що затівалася. Французький уповноважений дещо зніяковів і екстренно відбув до Парижа для нарад з королем Людовіком XVIII і Жозефом Віллелем. Залишився інший французький уповноважений – Шатобріан. Поет і релігійний фантазер, людина величезної пихатості й самолюбності, що завжди жадала відігравати політичну роль, виголошував на Веронському конгресі галасливі реакційні промови, що призвели до того, що Франція вплуталася в зобов'язання одноосібно вести війну в Іспанії. Щоб особливо підкреслити важливість своїх виступів, Шатобріан згодом брехав, ніби Веронський конгрес не хотів інтервенції, а тільки він, французький Демосфен, вирішив справу.
14 грудня 1822 р. Веронський конгрес завершив свою роботу, а 22 грудня Шатобріан був призначений французьким міністром закордонних справ замість Монморансі. Це було прямим кроком до війни з Іспанією. У лютому 1823 р. почалася збройна французька інтервенція, а вже 24 травня 1823 р. герцог Ангулемський, французький головнокомандувач, увійшов до Мадрида. У вересні все було закінчено. Жорстокий, зухвалий і тупий тиран Фердинанд VII був відновлений у всій повноті самодержавної влади.
Але це було останнім тріумфом Священного союзу. У тому ж 1823 р. послідував перший рішучий виступ Д. Каннінга, перша його лобова атака проти дипломатії решти чотирьох держав. Він вирішив не тільки не уникати зіткнень з дипломатією держав Священного союзу, але й прийняти відкритий бій та помірятися з ними силами. Найсерйознішою величиною, з якою доведеться вважатися, він визнавав імператора Олександра І, а зовсім не К. Меттерніха. Цар був небезпечний тим, що ніяк не можна було передбачити, в який момент він покаже кігті. Він був небезпечний і тим, що Росія була незрівнянно могутнішою за Австрію і навіть сильнішою від об'єднаних Австрії і Пруссії, якби подібна комбінація відбулася.
Політика Англії щодо південноамериканських держав
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Веронський конгрес“ на сторінці 1. Приємного читання.
