З квітня 190S р. між Англією і Францією зав'язалися переговори про воєнну співпрацю проти Німеччини. У дні своєї боротьби з Рув'е Т. Делькассе стверджував, що в нього є обіцянка лорда Ленсдауна надати Франції військову допомогу. Мабуть, так воно й було. Але в грудні 1905 р. в Англії пішов у відставку консервативний кабінет і до влади прийшли ліберали. Статс-секретарем Форейн-офіс замість лорда Ленсдауна став Едуард Грей.
10 січня 1906 р. французький посол у Лондоні Поль Камбон, у зв'язку з наближенням Альхесираської конференції, запитав Е. Грея, чи гарантує він Франції англійську військову допомогу, якщо конференція закінчиться розривом. Е. Грей відповів, що якщо виникне війна, то англійська громадська думка буде налаштована на користь Франції, проте формальну гарантію він дати не в змозі. Тоді П. Камбон попросив хоч би розпочати переговори між генеральними штабами. Він доводив, що треба підготуватися у військово- технічному відношенні на той випадок, якщо Англія все ж таки вирішить вступити у війну.
У найближчі дні Е. Грей переговорив з військовим міністром Холденом. Той дав вказівку англійському генеральному штабу розпочати переговори з французьким військовим аташе. Велися ці переговори у суворій таємниці. Сам англійський прем'єр Генрі Кемпбелл-Баннерман не був про них повністю інформований. У результаті в декількох пам'ятних нотатках протягом січня-березня 1906 р. було зафіксовано, що якщо Англія вступить у війну, то вона переправить до Франції всього 4 дивізії. Були визначені терміни і способи перевезення і нанесені на карту межі, призначені для розгортання британських експедиційних сил.
18 січня 1906 р. англійський генеральний штаб, з дозволу Е. Грея і військового міністра, розпочав аналогічні переговори і з бельгійським генеральним штабом. Переговори з Францією і Бельгією велися британською дипломатією вельми своєрідно. Сторонами розроблялися докладні плани військової і морської співпраці. Але плани ці приймалися Е. Греєм із засторогою, що вони наберуть чинності тільки в тому випадку, якщо те визнає необхідним британський кабінет. Категоричного зобов'язання воювати англійці на себе не брали, посилаючись на неможливість дати його без санкції парламенту.
Але це було лише дипломатичним прийомом. Він був розрахований на те, щоб створити у Франції певну невпевненість у позиції Англії. Таким чином, Англія отримувала зайві важелі для тиску на французів. Разом з тим, для неї забезпечувалася можливість уникнути співробітництва з Францією, якщо вважатиме це за потрібне. Як не намагався П. Камбон домогтися від Е. Грея укладення союзного договору, досягнути цього він не зміг.
8-11 квітня 1906 р. відбулася зустріч начальників французького і російського генеральних штабів. їх наради регулярно скликалися в 90-х pp. Після 1901 р. вони на якийсь час притінилися у зв'язку з маньчжурською авантюрою царизму, що викликала незадоволеність французів. Тепер ці наради поновлювалися. В результаті їх франко-російський союз отримував усе більше загострення проти лідера ворожої коаліції. Французи тиснули на росіян, домагаючись, щоб у разі війни максимальне число російських військ було відразу кинуте проти Німеччини. Проти Австрії Росія, на думку французів, повинна була направити якомога меншу кількість сил. Одночасно французький генеральний штаб наполягав на швидкому відновленні військової потужності царської Росії, що постраждала в результаті подій 1904 р. і подальших років.
Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Подальша військова співпраця Англії та Франції“ на сторінці 1. Приємного читання.
