Одночасно з маневрами у сфері англо-австро-російських відносин німецький канцлер довів до крайнього ступеня збудження газетну кампанію проти Франції. Ця кампанія мала для О. фон Бісмарка велике значення і з погляду внутрішньої політики. Надзвичайний закон, проведений канцлером проти соціалістів, не давав очікуваних результатів.
Прийнявшись з кінця жовтня старанно залицятися до Росії, О. фон Бісмарк добився відомого успіху – обман вдався, хоч і ненадовго. В кінці 1886 р. сам Олександр III на деякий час перейнявся довірою до повороту в німецькій політиці. "Тепер дійсно видно, – говорив цар, – що Німеччина у згоді з нами в болгарському питанні". Царя особливо турбувало одне, по суті досить дрібне питання: як би ненависний йому О. Баттенберг не повернувся до Болгарії. Це було б для Олександра III особистою образою.
Графові Петру Шувалову, який збирався їхати до Берліна у своїх приватних справах, було доручено переговорити з цього питання з німецьким канцлером. Потрібно було, щоб кайзер заборонив О. Баттенбергу як офіцеру німецької служби повернення на болгарський престол. Петро Шувалов, так само як і брат його Павло, який з 1885 р. посів пост посла в Берліні, був давнішнім прихильником тісної дружби з Німеччиною. У О. фон Бісмарка він був persona grata. Коли Петро Шувалов прибув до Берліна, він разом з братом поговорив спершу з сином канцлера, графом Гербертом Бісмарком. Той обіцяв, що його батько сприятиме цареві у справі О. Баттенберга.
Услід за тим брати Шувалови, за власним почином, перейшли до питання про подальшу долю союзу трьох імператорів. Термін договору 1884 р. закінчувався наступного літа. Пеіро Шувалов запропонував Герберту Бісмарку відновити договір без Австрії. Відносини Росії з цією державою занадто вже зіпсувалися після подій минулої осені. Подвійний російсько-німецький договір повинен був будуватися на такій основі: Росія гарантує Німеччині свій нейтралітет у разі франко-німецької війни. "При цьому, – заявив Шувалов, – байдуже, чи нападе Франція на Німеччину, або ж ви почнете проти неї війну і накладете на неї 14 мільярдів контрибуції, або навіть посадите пруського генерала як паризького губернатора". Пропозиція Петра Шувалова була за умовами 80-х років, такими сміливими, що сам О. фон Бісмарк, читаючи донесення сина поставив на полях знак запитання. В обмін Шувалов просив у Німеччини зобов'язання, що вона не стане протидіяти Росії опанувати протоками і відновити російський вплив у Болгарії. "З великим задоволенням", – помітив канцлер на донесенні Герберта.
Через декілька днів брати Шувалови і О. фон Бісмарк, сидячи за пляшкою шампанського, склали проект договору на щойно викладеній основі. Були, втім, додані ще деякі важливі пункти. Вони зобов'язували Росію "нічого не робити проти територіальної цілісності Австро-Угорщини" і визнавали Сербію сферою австрійського впливу. У ці дні німецькі дипломатичні представники в Костянтинополі та у Софії отримали з Берліна розпорядження – в болгарському питанні найенергійнішим чином підгримувати російську політику. Одночасно О. фон Бісмарк посилив дипломатичний натиск на західноєвропейському міжнародному фронті.
О. фон Бісмарк був у захопленні від бесід з Шуваловим. На 11 січня 1887 р., передбачався великий виступ канцлера в рейхстазі. Цього виступу чекав весь політичний світ. О. фон Бісмарк говорив цілком сміливо. У його промові були дві основні думки – дружба з Росією і ворожнеча з Францією. "Дружба Росії для нас важливіша, ніж дружба Болгарії та дружба всіх друзів Болгарії в нашій країні", – заявив канцлер. Про можливість війни з Францією О. фон Бісмарк висловився в тому сенсі, що ніхто не може знати, коли ця війна прийде: може через 10 років, а може бути – і через 10 днів.
• 13 січня 1887 р. він звернувся до бельгійського уряду з запитом, чи вживає він заходи (і які саме) для забезпечення свого нейтралітету у випадку нібито можливого французького вторгнення в Бельгію. 22 січня 1887 р. повіреному у справах в Парижі було наказано терміново надати відомості про французькі військові приготування. Канцлера, як він заявляв в своєму листі, "цікавить питання, чи не слід звернути увагу французького уряду на ту обставину, що його військові приготування змушують сумніватися в його миролюбності".
• 28 січня 1887 р. О. фон Бісмарк розмовляв у Берліні з французьким послом. Посол запевняв канцлера в мирних намірах Франції. О. фон Бісмарк йому відповів, що і не сумнівається в миролюбності існуючого уряду. Проте вона уявляється йому неміцною. "А якщо генерал Буланже стане головою Ради міністрів або президентом республіки, – загрозливо додав канцлер, – тоді відбудеться війна". ЗО січня, на засіданні прусського міністерства, тобто на вузьких, закритих зборах, О. фон Бісмарк оповістив своїх колег про можливість війни протягом найближчих же тижнів. Він заявив, що наступного тижня до прусського ландтагу повинен бути внесений проект закону про позику в 300 мільйонів марок на покриття військових потреб. Рейхстаг був розпушений зважаючи на провал септеннату, а нові вибори могли відбутися лише 20 лютого. Очевидно, О. фон Бісмарк не вважав за можливе почекати ще три тижні і вирішив звернутися до ландтагу за санкцією військової позики. Більшість із прусських міністрів зрозуміли, що це означало початок війни.
• 31 січня в газеті "Рой" з'явилася інспірована стаття під заголовком "На вістрі ножа". У ній доводилося, що Франція гарячково озброюється, що відчуття шовіністів розпалені в ній до останньої межі, що генерал Буланже є в Парижі хазяїном становища і що прийшовши до влади, він обов'язково почне війну. Услід за цією статтею поповзли тривожні чутки, ніби О. фон Бісмарк готує ультиматум Франції з вимогою відставки генерала Буланже. Агенти О. фон Бісмарка старалися щосили. Сам же канцлер протягом усього цього часу з нетерпінням чекав вістей про долю проекту російсько-німецького договору, запропонованого йому Петром Шуваловим.
Привезений П. Шуваловим до Петербурга плід його особистої дипломатії не зустрів схвалення навіть з боку такого германофіла, як Η. К. Гірс. Міиісір вважав, що П. Шувалов продешевив, наобіцявши О. фон Бісмарку гарантію цілісності Австрії та її переважання в Сербії. Сам цар поставився до проекту П. Шувалова ще недовірливіше.
17 січня, на доповіді цареві, Η. К. Гірс, на свій жах, переконався, що під питанням стоїть уся політика німецької орієнтації, що проводиться. Найближчий співробітник Η. К. Гірса, В. М. Ламсдорф, записав цього дня в своєму щоденнику: "Мабуть, інтриги Каткова або якісь інші згубні впливи знову збили нашого государя зі шляху. Його величність висловлюється не тільки проти Троїстого союзу (за участю Австро-Угорщини), але навіть проти союзу з Німеччиною. Йому нібито відомо, що союз цей непопулярний і йде врозріз з національними почуттями всієї Росії; він признається, що боїться не зважати на ці почуття, і т. п. ". За наказом царя Н. К. Гірс наказав Павлові Шувалову поки що абсолютно утриматися від розмов з Бісмарком про укладення російсько-німецького договору.
Військова тривога, що піднялася, повергнула французький уряд у справжнє сум'яття. Спочатку міністр закордонних справ Флуранс вирішив було звернутися за допомогою до Росії. 21 січня, украй схвильований, він приїхав до російського посла барона Моренгейма, щоб звернути увагу російського уряду на агресивні задуми Німеччини. Одночасно через напівофіційного агента міністр запитав барона Моренгейма, чи може Франція розраховувати на моральну підтримку Росії у випадку, якщо Німеччина виступить у Парижі з вимогою роззброєння французької армії.
22 січня депеша барона Моренгейма прибула до Петербурга. Η. К. Гірс пропонував відповісти французам украй стримано. Але цар вирішив інакше. На питання, чи буде Франції надана "моральна підтримка", він зреагував позначкою: "Звичайно, так". Так належало відповісти й баронові Моренгейму. Але германофіл Η. К. Гірс залишився вірним собі. Перш ніж передати французам рішення царя, він вирішив заздалегідь довідатися в Берліні, чи "мають відомості барона Моренгейма які-небудь підстави".
Заради цього в останній декаді січня (точна дата невідома) Павло Шувалов за дорученням Η. К. Гірса відправився до О. фон Бісмарка. Зміст розмови, що відбулася між ними, точно невідомий. Павло Шувалов, більш за все, задовольнився трафаретними запевненнями О. фон Бісмарка, що той не збирається нападати на Францію. Проте основне значення цієї розмови полягало в іншому. Слідуючи інструкції з Петербурга, Павло Шувалов зовсім нічого не сказав О. фон Бісмарку щодо того питання, яке більше всього цікавило канцлера. Павло Шувалов промовчав про долю проекту, складеного його братом Петром. Після бесіди з Павлом Шуваловим О. фон Бісмарк відчув великий неспокій. Це виявилося хоч би з того, що 24 січня 1887 р. він визнав за потрібне розіслати німецьким дворам циркулярну депешу, в якій роз'яснював, що в своїй промові 11 січня він свідомо перебільшив щирість російсько- німецьких відносин.
Того ж дня, 24 січня, О. фон Бісмарк зробив новий дипломатичний хід.
Посол у Лондоні, граф П. Гатцфельд, з'явився в Міністерстві закордонних справ і повів там таку розмову. Німеччина, заявив він, не хоче війни з Францією, але, проте, ця війна "дуже близька". Потім посол з наполегливістю поставив питання, чи буде Англія в разі війни підтримувати Австрію і Туреччину проти Росії. Лорд Солсбері заявив, що, на його думку, Англія повинна це зробити, але у зв'язку з невпевненістю в позиції парламенту він не може узяти на себе тверді зобов'язання. При цьому лорд Солсбері вирішив "підбадьорити" О. фон Бісмарка. Недаремно він писав британському послові в Парижі про свою надію, що франко-німецька війна позбавить Англію від тих "безперервних тортур, якими Франція піддає її в Єгипті".
4 лютого 1887 р. одна з близьких до урядових кіл Англії газета помістила статтю про бельгійський нейтралітет. У цій статті, як передбачав план Шліффена, вказувалося, що Бельгія – найзручніший шлях для вторгнення німців до Франції, і ставилося питання, що робитиме Англія, якщо Німеччина дійсно рушить по цьому шляху. Відповідь давалася абсолютно визначена: у такому разі для Англії було б безрозсудно захищати Бельгію. "Англія не може стати на сторону Франції проти Німеччини, – засвідчувала газета. – Цим Англія сплутала б основні цілі англійської політики в усіх точках земної кулик
Так змінилася позиція Англії з 1875 р. унаслідок загострення боротьби за поділ світу, в якій Франція в ту пору все ще залишалася для Англії небезпечнішим суперником, ніж Німеччина. Таким чином, у разі нової франко-німецької війни О. фон Бісмарк міг упевнено розраховувати на те, що Англія утримається від втручання в цей конфлікт.
Зовсім іншою була позиція Росії. У перші дні лютого О. фон Бісмарку, нарешті, стало вже цілком ясно, що проект Петра Шувалова не знайшов схвалення царя і що на підтримку Росії розраховувати не доводиться. За таких умов О. фон Бісмарку залишалося тільки одне: відмовитися від плану нападу на Францію. Французький посол в Берліні телеграфував до Парижа про явну розрядку атмосфери. 17 лютого 1887 р. О. фон Бісмарк писав Швейніцу, що, очевидно, пропозиція Петра Шувалова успіху в Петербурзі не мала.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Військова тривога в січні 1887 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
