Після переходу Туреччини на бік Німеччини був поставлений на "діловий грунт" питання про так званий "турецький спадок" і його поділ між союзниками. 12 березня 1915 р. була досягнута угода про Костянтинополь і протоки, згідно з якою Костянтинополь, протоки і Мармурове море переходили в руки Росії. Ця грабіжницька операція вступала в силу за умови здійснення Англією і Францією "планів, які вони могли б мати в інших районах Оттоманської імперії та в інших місцях". Таким чином ставилося питання про розділ Азійської Туреччини. Згода Англії і Франції на передання Росії Костянтинополя і проток та на ц появу в Середземному морі мало велике принципове і політичне значення. Воно означало відмову Англії і Франції від вікової традиційної політики "захисту" Туреччини від Росії та від опору її домаганням зробитися середземноморською державою.
З другого боку, російські перемоги в Туреччині та Персії більше засмучували Англію і Францію, ніж перемоги турків над їх власними арміями. Англія і Франція, ніби обороняючись від домагань Росії, один на один домовилися щодо їх частини шкури ще не вбитого турецького ведмедя. До Франції повинна була відійти Мала (Римська) Вірменія, що знаходилася на захід від російських володінь і спускалася, звужуючись до Середземного моря, а також Сирія, Кілікія та Александраттська затока з портами Александратта і Мерсіна. Палестина ж повинна була стати перетвореною в автономну область. До Англії повинні були відійти південна частина Месопотамії і два порти в Палестині – Акра і Хайфа. Аравійський півострів повинен був належати федерації арабських держав, що ще не організувалася. Вся територія в майбутньому поділялася на британську і французьку сфери впливу і держави арабів повністю повинні були потрапити під їх залежність.
А потім союзники почали переговори з Росією. На цих переговорах ними було заявлено, що крім обіцяного раніше, після поділу Туреччини Росія додатково повинна була отримати територію, куди входили Ерзерум, Трапезунд, Ван, Бітліс, Урмія і Курдистан, а також Росії обіцяли значну частину узбережжя Чорноморської Туреччини на захід від Трапезунда з чисто турецьким населенням, кордони якої царський уряд не наважився точно визначити.
У квітні 1917 р. Англія і Франція вже без участі Росії визнали за Італією захоплення нею всього малоазійського узбережжя Туреччини, починаючи від французьких володінь. Північна половина Малоазійського півострова, що залишилася від поділу, призначалася для жалюгідних залишків "незалежної Туреччини".
Таким чином, це була найреакційніша загарбницька війна за всю історію людства. Англія і Франція брехали, запевняючи, що ведуть війну за волю Бельгії. Насправді вони вели війну заради пограбування Німеччини, відняття у неї колоній. Вони уклали договори з Італією і Росією про грабіж і поділ Туреччини і Австро-Угорщини. Росія вела війну, прагнучи до захоплення Галичини, відняття земель у Туреччини, поневолення Персії, Монголії та інших земель на Сході. Німеччина вела війну за грабіж колоній Франції, Англії і Бельгії з перерозподілу їх на свою користь, а також за захоплення нових колоній у світі.
Вступ у війну США
"Нейтралітет" США переживала криза вже в 1915 р. Союзники підсилили блокаду проти Німеччини, збільшили військові замовлення в США і домоглися великих позик у американських банків. Все це ще більше зближувало США з Антантою. Одночасно Німеччина підсилила свою підривну діяльність у США і навіть спробувала втягнути Мексику у війну проти США. У травні 1915 р. німецький підводний човен потопив пароплав "Лузітанія", на якому загинуло багато американців, що було використане для збудження громадської думки проти Німеччини для вступу у війну США. Вони хотіли покінчити зі своїм "нейтралітетом". У червні 1916 р. був прийнятий закон про збільшення армії та міліції.
У квітні 1917 р. США вступають у війну на боці Антанти, маючи практично майже 3-мільйонну армію. У листопаді 1918 р. війна закінчилася перемогою Антанти. Вони давно б втрутилися у війну на стороні Антанти, якби остання дала гарантії, що зробить ряд поступок США при укладенні миру, частковості з питань про "свободу морів", створення Ліги націй, примусового арбітражу та ін. Коли ж США переконалися в кінці 1916 р., що військова слабкість Росії створює можливість укладення Росією сепаратного миру з Німеччиною і, отже, робить можливою перемогу Німеччини над Антантою, питання про втручання у війну було остаточно вирішено.
Перемога Німеччини спричинила б для США витрату виданих нею Антанті кредитів і позик. Розгром Англії і Росії міг би обернутися тим, що Японія зробиться господарем на Далекому Сході та США довелося б зіткнутися з об'єднаним японо-німецьким флотом. Лютнева революція в Росії здійснила значний вплив на рішення США про їх участь у війні. Сюди ж додалося рішення Німеччини розпочати з 31 січня 1917 р. безпощадну підводну війну проти союзників, що порушувало дані раніше Німеччиною обіцянки не зачіпати права нейтральних країн у війні. Наявність конвоїв союзників дозволили США безперешкодно перевозити свої війська до Європи. З моменту вступу США у війну і до її кінця німцям не вдалося потопити жодного військово-транспортного американського судна. Це піднімало моральний настрій Англії і Франції і зміцнювало їх упевненість у боротьбі проти Німеччини.
Закінчувався найбільш важкий для Антанти рік. Німеччина хоч і домоглася серйозних успіхів, але їй не вдалося вибити з ладу жодного з серйозних своїх супротивників. Німецький імперіалізм діяв самовпевнено і провокаційно тому, що він ні в що не ставив американську воєнну могутність і був упевнений, що звитяжно завершить війну і раніше ніж США мобілізують, навчать і відправлять свою армію до Європи. Росія ж вийшла з війни революційним шляхом. У рядах Антанти Росію замінили США, які лише готувалися розвернутися в повну силу для війни проти Німеччини. Німеччина підірвала свої військові сили в роки війни, а назрілий революційний рух сковував свободу її діяльності.
Таким чином, війна 1914-1918 pp. була викликана в першу чергу боротьбою за перерозподіл колоній і сфер впливу. Основну роль відігравало при цьому суперництво між Німеччиною і Англією. Англія захищала від Німеччини свою морську і колоніальну першість. Не могла вона допустити і німецької гегемонії в Європі. Чимале значення мала, звичайно, й політика російського царизму, проте вона відігравала порівняно другорядну роль, і перебільшувати її вплив не слід.
Під час імперіалістичної світової війни 1914-1918 pp. дипломатія ворогуючих сторін розгорнула кипучу діяльність. Обидва угрупування прагнули перетягнути на свій бік нейтральні країни і завербувати якомога більше союзників. Немало дипломатичних зусиль потребувалося, щоб відірвати Італію від Троїстого союзу. Врешті-решт, спокушена обіцянками територіальної здобичі, вона перейшла в табір Антанти. До держав Антанти приєдналися Японія, Сербія, Румунія і Греція. Німеччині і Австро-Угорщині вдалося привернути на свій бік Туреччину і Болгарію. Сполучені Штати, хоч і пов'язані з Антантою значними економічними і фінансовими інтересами, віддали перевагу в перші роки війни залишитися нейтральними і наживатися на військових постачаннях. Лише 1917 р. американці вступили у війну на стороні Антанти. Після цього поразка Німеччини стала неминучою.
Серед держав, що вступили у війну, найбільш слабкою ланкою виявилася царська Росія. В результаті порочного управління країною, застарілої організації армії, крайньої відсталості промисловості, сільського господарства і транспорту, нарешті, в результаті низки серйозних поразок царської армії Росія не витримала випробувань війни. Назріла революційна криза призвела до того, що в лютому 1917 р. був повалений царизм, а в жовтні того ж року був повалений Тимчасовий уряд. При владі в Росії стали Ради, керовані есерівсько-більшовицькою коаліцією. Прихід до влади такого коаліційного уряду привів до виходу Росії з війни та укладення з Німеччиною важкого за умовами Брестського миру.
Іншою слабкою ланкою серед воюючих держав виявилася Австрія. Цілком знесилена в результаті чотирилітньої війни, Австрія опинилася не в змозі вести далі війну і стала вимагати від Німеччини згоди на мир з Антантою. Самій Німеччині ставало все важче витримувати випробування війни, особливо після вступу у війну США. У результаті цього австро-иімецький блок виявився вимушеним визнати свою поразку і запросити миру. Антанта погодилася припинити військові дії й продиктувала австро-німецькому блоку вельми важкі умови перемир'я в Комп'єнському лісі 1918 р. та ще важчі умови миру у Версалі 1919 р.
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
