Не дивно, що Німеччина була вражена англо-французькою угодою. Вона не могла примиритися з тим, що вислизає такий спокусливий, ще не поділений шматок, як Марокко. Ще більше турбував її сам факт англо-французкої співпраці. У ній вона вбачала перепону для своїх загарбницьких планів.
Після угоди з Францією англійське адміралтейство стягнуло у вітчизняні води близько 160 військових суден, розкиданих по численних володіннях Англії, але головним чином з Середземного моря. Там після угоди з Францією англійські комунікації перебували у відносній безпеці. Ще 1903 р. Англія почала спорудження військово-морських баз на своєму східному узбережжі, розміщеному в бік від Німеччин. Раніше головні бази англійського флоту знаходилися на узбережжі Ла-Маншу, навпроти французьких берегів. В англійських військово-морських колах зріла думка, чи не краще завчасно за допомогою несподіваного нападу затопити німецький флот, як це колись було зроблено з датським флотом на Копенгагенському рейді. Чутки про ці задуми дійшли й до німців.
Спочатку німці зовні не реагували на утворення Антанти. Але в міру того як царська Росія зазнавала поразок у війні з Японією, німецькі імперіалісти стали сміливішати. І ось у відповідь на англо-французьку Антанту, німецька дипломатія задумала зустрічний дипломатичний маневр. Вона зважилася на спробу укласти союз з Росією. Хоч і пізно, але в Німеччині зрозуміли, що їх політика балансування між Росією і Англією була помилкою. Момент був для Німеччини сприятливий.
Під час війни з Японією Росія, природно, потребувала дружніх відносин з Німеччиною. Німецький уряд не упустив такого випадку, щоб витягнути з царизму максимум поступок. Першим засобом оплати німецької "дружби" стала торговельна угода, яку німці нав'язали Росії 1904 р. Вони використовували скрутне становище царського уряду, щоб примусити його знизити мита на фабрикати. Договір широко відкривав шлях до Росії для німецьких товарів і для німецького капіталу. Він сприяв зростанню німецького засилля в господарстві Росії. Коли на Далекий Схід була відправлена з Балтики ескадра адмірала Рождественського, німецький уряд дозволив своїм судновласникам забезпечувати російські судна в дорозі вугіллям. Це ще більше збільшило залежність Росії від Німеччини.
Наприкінці жовтня 1904 р. несподіваний інцидент породив англо- російський конфлікт. Адмірал Рождественський отримав помилкові агентурні свідчення, що в Північному морі його чекають японські міноносці. Побоюючись нападу, Рождественський обстріляв недалеко від Гулля англійські риболовецькі судна, прийнявши їх за японських есмінців. Так виник гулльський інцидент. Не задовільняючись дипломатичним протестом, англійський уряд приступив до деяких підготовчих заходів військового характеру.
Німецька дипломатія вже давно чекала якого-небудь подібного моменту, як хижак підкараулює здобич. Тепер їй здалося, що настав час для стрибка. Кайзер особисто телеграфував цареві, повідомляючи, що Англія має намір перешкодити Німеччині забезпечувати вугіллям російський військовий флот. Він пропонував спільно покласти край цим намірам і спільно примусити Францію приєднатися до Росії й Німеччини для солідарної відсічі Англії. Цар і його уряд були налякані можливістю військових ускладнень з Англією. Микола II по телеграфу відповів Вільгельму II згодою і попросив прислати проект союзного договору. Відповідь Вільгельма свідчила: "Дорогий Нікі! Твоя мила телеграма принесла мені задоволення, показавши, що в скрутну хвилину я можу бути тобі корисним. Я негайно звернувся до канцлера, і ми обидва таємно, не повідомляючи про це нікому, склали, згідно з твоїм бажанням, 3 статті договору. Хай буде так, як ти говориш. Будемо разом". До цього чутливого послання додавався проект союзного договору. "У випадку, якщо одна з двох імперій піддасться нападу з боку однієї з європейських держав, – свідчив проект договору, – союзник її прийде до неї на допомогу всіма своїми сухопутними і морськими силами. У разі потреби обидва союзники будуть також діяти спільно, щоб нагадати Франції про зобов'язання, прийняті нею на себе, згідно з умовами договору франко-російського союзу".
Микола II і міністр закордонних справ Росії граф Ламсдорф запропонували внести до проекту деякі поправки. Але незабаром у Петербурзі виникла думка, що краще заздалегідь показати проект договору французам. Про це цар повідомив Вільгельмові II. Фактично це означало зрив переговорів. Німеччині якраз треба було поставити Францію перед фактом укладеної російсько-німецької угоди.
"Дорогий Бюлов, – повідомляв Вільгельм своєму канцлерові, – при цьому надсилаю вам щойно отриману від царя шифровану телеграму, яку я розшифрував за допомогою Куно і Гогенау. Його величність починає пробивати холодний піт через галлів, і він така ганчірка, що навіть цей договір з нами не бажає укладати без їх дозволу, а значить, не бажає його укладати також і проти них. На мою думку, не можна допустити, щоб Париж що-небудь дізнався, перш ніж ми отримаємо підпис "царя-батечка". Бо якщо до підписання договору повідомити Делькассе, то це рівносильно тому, що він дасть телеграму Камбону і в той же вечір її надрукують у "Times" і "Fiqaro", а тоді справі кінець... Такий оборот справи дуже засмучує, але не дивує мене: він (тобто цар) стосовно галлів – через позики – надто безхребетний".
Справа обмежилася тим, що на категоричну вимогу німців 12 грудня їм була гарантована озброєна допомога Росії у випадку, якщо в них виникне конфлікт з Англією спеціально через вугільні постачання російському флоту.
Зустріч Миколи II та Вільгельма II біля Бьорке
Але в міністерстві закордонних справ Німеччини не склали зброї. Використовуючи послаблення Росії, вони вирішили завдати удару Франції, щоб показати їй, як ризиковано зближуватися з Англією і як небезпечно йти проти Німеччини.
Поки в Європі розгорталася дипломатична битва навколо англо-французького договору від 8 квітня 1904 р., у Східній Азії продовжувалася збройна боротьба. Царизм зазнавав одну поразку за іншою. У Росії зростала буржуазно-демократична революція. Важке становище царського уряду і спалах марокканської кризи спонукали німецьку дипломатію зробити в липні 1905 р. ще одну спробу відірвати Росію від Франції та укласти російсько-німецький союз. Зі схвалення Б. фон Бюлова, Вільгельм II під час морської прогулянки запропонував Миколі П зустрітися на Балтиці. Зустріч відбулася в липні 1905 р. у фінляндських шхерах, біля острова Бьорке. Вільгельм П запропонував Миколі II повернутися до минулорічного проекту союзного договору. Він переконав царя підписати документ, схожий з тим, який обговорювався в кінці минулого року. Микола П погодився. Підписавши договір, він покликав морського міністра Бірільова, що супроводжував його на цій зустрічі. Цар закрив долонею текст і велів йому розписатися під ним. Той підмахнув.
Царський підпис був контрасигновано міністром відповідно до вимог основних законів імперії. Після повернення в столицю цар повідомив про договір графові Ламсдорфу. Той прийшов у сум'яття. Негайно він посвятив у справу С. Ю. Вітте. Обидва прийнялися переконувати царя повідомити Вільгельму II, що договір не може набрати чинності, поки Франція не дасть на нього своєї згоди. Так цар і поступив. Це було, звичайно, дипломатичною формою відмови. Таким чином, розірвати франко-російський союз Німеччині не вдалося, як не вдалося їй зірвати англо-французьку угоду.
Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
