У роки Директорії нова військова система, створена ще в період якобинської диктатури, дала Франції блискучі перемоги над коаліцією. Але та ж Директорія, яка спиралася на буржуазію, що нажилася на спекуляціях, була нездатною навіть дати країні міцну адміністрацію. Вона все більше потрапляла в залежність від ходу війни і успіхів своїх генералів. У 1796-1799 pp. війна, контрибуції і грабування захоплених країн стали основним джерелом фінансів Директорії. Одна паризька газета писала, що генерали зробилися "скарбниками республіки" і стали мало зважати на Діректорію.
Фактично при Директорії зовнішня політика Франції знаходилася в руках не міністра і навіть не директорів, а в руках генералів республіки (Н. Бонапарт, Жан Віктор Моро та ін.), які укладали договори й підписували майже всі дипломатичні акти, перемир'я та прелімінарні договори. Тільки союз з Іспанією 1796 р. було укладено самою Директорією. Серед інших генералів виявив чудовий талант дипломата і Н. Бонапарт. Він уклав конвенцію з Тосканою, мир з Папою, в Кампо-Форміо мир з Австрією 1797 р., підписаний ним без попереднього запиту Директорії та без урахування її інструкцій. Згідно з ним Австрія відмовилася від Бельгії в обмін на Венецію. Венеційську республіку спіткала доля Польщі. Вона була поділена між Австрією і Францією.
Створення другої антифранцузької коаліції
У 1798 р. зміцнення французького впливу в Голландії і Швейцарії, захоплення Н. Бонапартом Мальти і єгипетська експедиція спричинили утворення другої коаліції проти Франції. Й основними учасниками були Англія, Австрія, Росія і Туреччина, а головними організаторами – англійська і російська дипломатії. У. Пітт не хотів допустити панування Франції над Голландією, Швейцарією, Італією і Єгиптом. Панування Франції над усією Центральною Європою було небажаним і для Росії. Що стосується Павла І, то він глибоко ненавидів буржуазну Францію. Павло І заявив про це ще у своєму маніфесті при сходженні на престол. Успіх єгипетської експедиції Н. Бонапарта міг призвести до панування Франції над Туреччиною і створенням там перешкоди для російського впливу. Мріючи посилити вплив Росії на Сході, Павло І мав думку створити з острова Мальти форпост російського впливу в Середземному морі. Єгипетський похід Н. Бонапарта, що перелякав султана, дав Росії й Англії можливість залучити до коаліції і Туреччину. Європа побачила незвичайне видовище – союз Туреччини з Росією проти Франції.
Початок війни другої коаліції з Францією супроводжувався з боку Австрії розбійницьким порушенням міжнародного права – вбивством французьких уповноважених на Раппадському конгресі. Після миру з Австрією в 1797 р. в Раштадті зібрався конгрес дипломатів для врегулювання територіальних питань, що стосувалися Священної Римської імперії. Після відкриття військових дій австрійський двір зажадав негайного від'їзду тих французьких уповноважених, що залишилися в Раштадті. В його передмісті на французьких послів, які виїздили, напали австрійські гусари й порубали їх на шматки на очах дружин, що їх супроводжували. Цей розбійницький наліт було оголошено "сумним непорозумінням", а потім австрійці розпустили слух, що Директорія сама підіслала вбивць. Престиж Директорії впав так низько, що багато хто повірив і цій вигадці.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Дипломатія" французьких генералів“ на сторінці 1. Приємного читання.
