У грудні 1807 р. місія Гардана прибула до Тегерана й розгорнула свою діяльність з навчання іранських військ і організації виробництва зброї з метою надання Ірану допомоги проти Англії і Росії. В кінці грудня 1807 р. Гардан підписав з іранським урядом нерівноправний торговий договір, що звільняв французьких купців від мит на три роки, а надалі встановлював мита всього у 3% від вартості товарів.
Договір надавав французьким купцям широкі привілеї, в тому числі режим капітуляцій, і передбачав передання Франції одного з островів у Перській затоці за умови, що Грузія за допомогою французів буде приєднана до Ірану. Договір цей ясно говорить про загарбницькі цілі наполеонівської імперії в Ірані. З нього видно і те, що не зважаючичи на Тільзитський мир і російсько-французький союз, Гардан підбурював шаха до продовження війни з Росією. Іранські війська, що обороняли Єреванську фортецю, були навчені французькими офіцерами.
У 1808 р. Наполеон запропонував Олександрові І новий проект спільної експедиції до Індії і поділу Туреччини. Він прагнув у такий спосіб відволікти сили Росії і Англії від західноєвропейських справ і без перешкод зайнятися завоюванням Піренейського півострова. Цар з недовірою поставився до цього плану. Він був також украй незадоволений спробами Н. Бонапарта нав'язати Росії своє посередництво в російсько-іранських переговорах і сприяти переходу Грузії, Дагестану й азербайджанських ханств під владу Ірану.
12 серпня 1808 р. Олександр І заявив Коленкуру, що на такій підставі він сам міг би запропонувати Франції своє посередництво в іспанському питанні, і багатозначно додав: "Мої справи з Персією не можуть цікавити імператора". В Ерфурті Н. Бонапарту довелося утриматися від наполягань з цього питання, і шах врешті-решт зрозумів, що надії на захоплення Грузії за підтримки імператора французів абсолютно нереальні. Договір з Гарданом залишився клаптиком паперу, а сам Гардан у 1809 р. повинен був залишити Тегеран.
На другий день після цього в іранську столицю урочисто в'їхав посланник англійського уряду Джонс, що підніс шахові дорогі діаманти. Підкупом і погрозами Джонс намагався спонукати шаха випроваджувати французьких емісарів, одному з яких, Жуанену, невідомо ким була послана в подарунок книга, всі сторінки якої були просякнуті отрутою.
1810 р. до Ірану від Ост-Індської компанії прибула нова місія Малькольма з військовими інструкторами, зброєю і багатими подарунками. Іранський уряд боявся англійського вторгнення з Індії і прагнув всіляко догодити Англії. Для нагородження Малькольма шах навіть заснував орден "Лева і сонця".
Джонс давав поради шахові та спадкоємцю престолу, що командував армією, Аббасу Мірзі, як краще вести війну з Росією, прагнув не допустити укладення з нею миру і підбурював грузинських царевичів до повстання проти Росії. До 1812 р. з Індії до Ірану англійці доставили 50 гармат і 12 тисяч рушниць. 14 березня 1812 р. при новому англійському посланнику Оузлі був підписаний англо-іранський союзний договір, за яким Англія зобов'язувалася виплачувати Ірану щорічну субсидію в 200 тисяч томанів, бути посередником у разі війни Ірану з іншою державою і навчити іранську армію, а шах обіцяв не пропускати війська європейських держав на свою територію.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.“ на сторінці 1. Приємного читання.
