Початок експансії США
Наприкінці XVIII ст. колишні північноамериканські колонії Великобританії, звільнившись від своєї метрополії, незабаром самі стали на шлях агресії і захоплень. Розширення території США стало одним з основних завдань зовнішньої політики молодої американської держави. Про це відкрито говорив 1778 р. один із перших керівників зовнішньої політики країни Д. Адамс, що виступав за захоплення США у Англії територій Канади, Нової Шотландії, а в Іспанії – Флориди. Подібні думки досить часто звучали і з вуст ще одного з "батьків" американської демократії – Самюеля Адамса.
Зростання капіталізму "вшир" і "углиб", потреба плантаційного рабства в нових землях були найважливішими чинниками, що визначали зовнішню політику США. Для колонізації був відкритий увесь північноамериканський континент: корінне населення не могло чинити серйозного спротиву, а війни європейських держав між собою відволікали їх сили від Американського материка. Кінець XVIII – перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Напрям експансії визначався внутрішньополітичним співвідношенням сил: буржуазія і фермери прагнули захопити західні землі й Канаду, погляди плантаторів були обернені на південь і південний захід.
Однією з перших зовнішньополітичних акцій подібного роду була військова експедиція за Аллеганські гори з метою приєднання до США області між Аллеганами й річкою Міссісіпі, яка успішно завершилась, а ця територія була приєднана до США.
1804 р. з Сен-Луї для дослідження центральної частини Америки і шляху до Тихого океану та для підготовки подальших захоплень була відправлена експедиція Люїса і Кларка. Протягом двох років і чотирьох місяців експедиція пройшла шлях у 8 тисяч миль угору по р. Міссурі, а потім від Великих водоспадів через Орегон до Тихого океану.
При цьому необхідно відзначити, що в майбутньому подальша колонізація в захоплених територіях супроводжувалася відтисненням і масовим знищенням корінного населення країни – індіанців. Роз'єднані й погано озброєні племена, хоч і билися вельми мужньо, не змогли протистояти сильній державі. Мрія про звільнення ніколи не покидала індіанців, нерідко вона вдягалася в релігійну оболонку месіанських рухів, у яких поєднувалися проповідь відмови від усього, що принесла з собою "біла людина", і заклики до боротьби. Один з найбільш відомих подібних рухів очолив вождь Текумсе, що прагнув об'єднати індіанські племена. Проте повстання було придушено 1811 р. Текумсе поліг у бою, а з його шкіри колонізатори зробили сувеніри у вигляді ременів.
Війни США на Середземному морі яа початку XIX ст.
У 1805-1815 pp. США вели першу війну в Африці на її середземноморському узбережжі. До цього часу купці Американської республіки розвинули значну наркоторгівлю з Туреччиною. Вони купували там опіум за ціною в 3 дол. за фунт і продавали його в Китаї (у Кантоні) по 7 – 10 доларів. Цим займалися, як правило, найбагатші купці США – Жирар, Астор та інші. Багато опіуму збувалося американцями також в Індонезії та Індії. На рубежі ΧVIII – XIX ст. США добилися торговельних пільг від імперії Османа, а це полегшило їм узяти під свій контроль опіумні ринки Леванту (Лівану).
У результаті двадцятирічної війни Англії проти Франції, що почалася в 1793 р., контроль над прибутковою середземноморською торгівлею, зокрема над торгівлею опіумом з країнами Сходу, перейшов у руки правителів Марокко, Алжиру і Тунісу. США, не бажаючи втрачати вигідну торгівлю і не маючи до кінця 90-х років ХVIII в. військово-морського флоту, в період з 1787 по 1797 р. уклали з правителями Марокко, Алжиру, Триполі й Тунісу договори, за якими зобов'язалися щорічно сплачувати цим арабським державам певні суми за право безперешкодної торгівлі американських купців у Середземному морі.
Проте в міру того, як зростала американська торгівля, збільшувалися апетити і претензії північно-африканських деїв. Договори інколи порушувались, американські судна піддавалися захопленню і розграбуванню, за полонених вимагали викуп. І з 1805 р. США почали війну в Середземному морі проти корсарів алжирського бея в основному за безперешкодну нечувано прибуткову торгівлю наркотиками з країнами Сходу. Готуючись до цієї війни, американські представники в Тунісі й Алжирі зайнялись організацією внутрішнього перевороту в сусідній Триполітанії з метою зробити там правителем ставленика США. Першому міністрові Тунісу було обіцяно 10 тисяч доларів за сприяння цьому перевороту. Лише укладення мирного договору США з Триполі зупинило вже початий американцями переворот, на чолі військових сил якого стояв американський дипломат Ітон. У результаті низки воєн до 1815 р. США нав'язали кабальні договори північно-африканським державам і забезпечили найбільші бариші американським купцям – Жирару, який став найбагатшою людиною в Америці, Астору та іншим.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".“ на сторінці 1. Приємного читання.
