Події в Єгипті збіглися з приходом до влади у Франції кабінету Гамбетти. Останній запропонував уряду У. Гладстона зробити хедиву спільне попередження і застерегти його проти спроб змінити "встановлений в Єгипті порядок речей". Гамбетта припускав, що в разі невиконання хедивом цих вимог, повинні послідувати "заходи примусу" у вигляді англо-французької військової інтервенції. Але У. Гладстон і статс-секретар Форейн-офіс лорд Гренвіль були проти спільного збройного втручання. Вони не бажали пускати до Єгипту французькі війська. Англія готувала сепаратний виступ. Обстановка для цього здавалася сприятливою.
Протягом деякого часу уряд У. Гладстона ще вагався. У Костянтинополі була скликана конференція послів. На ній французи постаралися зв'язати руки англійцям загальним зобов'язанням держав "не шукати в Єгипті будь- яких територіальних придбань". Англія приймала це зобов'язання лише з зауваженням.
Поки в Константинополі розігрувалася ця дипломатична комедія, в Єгипті зростав національно-революційний рух. Одночасно на Олександрійському рейді, під приводом захисту інтересів іноземних підданих, кинули якір англійські і французькі кораблі.
12 червня 1882 р. спалахнуло повстання в Олександрії, спрямоване проти іноземців. Було вбито близько 50 підданих різних європейських держав. Подібні виступи відбулися і в інших місцевостях Єгипту. Чекаючи інтервенції, єгипетський уряд став укріплювати Олександрію з моря. Командир британської ескадри адмірал Сеймур повідомив англійському уряду, що укріплення, які зводилися на березі, становлять небезпеку для кораблів, що знаходяться на рейді. З липня Сеймур отримав наказ зажадати припинення фортифікаційних робіт. У разі необхідності йому наказували зруйнувати вже зведені укріплення.
Для проформи, англійський уряд визнав за потрібне запропонувати Франції взяти участь у цьому виступі. При владі у Франції в цей час знаходився уже не Гамбетта, а Фрейсіне. Він відмовився від збройного виступу проти Єгипту, побоюючись опозиції палати, в якій панувала думка, що Франція не повинна відволікати свою увагу від лотаринзького кордону.
Французький уряд не зважився перешкодити Англії висадити десант в Олександрії. Проте він невпинно протидіяв англійцям у Єгипті через Касу єгипетського боргу, користуючись своїм впливом на єгипетські фінанси. У загальному підсумку захоплення Єгипту надзвичайно загострило англо-фран_ цузьке суперництво, на велику радість О. фон Бісмарка, який ніколи не забував 1875 року, коли він на мить опинився перед грізним фактом англо-франко-російського зближення.
Французькі кораблі отримали наказ залишити Олександрію. 10 липня Сеймур вручив ультиматум єгипетським властям. 11-го липня, о 7 годині ранку, почалося бомбардування укріплень і самого міста, яке невдовзі охопило полум'я. 13 липня послідувала висадка десанту, а через декілька місяців весь Єгипет був окупований Англією.
Після окупації Єгипту уряд У. Гладстона лицемірно заявив, що не має наміру оволодіти Єгиптом. Це нібито суперечило б принципам ліберальної політики уряду її величності. Англійські війська підуть негайно ж, як тільки це дозволить внутрішній стан країни. Насправді ж, У. Гладстон спробував розповсюдити британську окупацію і на Судан. Проте тут він потерпів невдачу. На початку 1885 р. повсталі тубільці, керовані вождем, відомим під ім'ям Махді, винищили в Хартумі англійський загін на чолі з генералом Горденом.
Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
