На початку XIX в. Фатх Алі-шах вирішив використати зближення з Англією для здійснення своїх завойовницьких планів. Після приєднана до Росії Грузії і низки азербайджанських ханств він у 1804 р. напав на Закавказзя і розпочав війну з Росією. Новий шахський посланець був відправлений до Ост-Індської компанії з проханням про надання зброї. Війна затягнулася майже на дев'ять років.
Укладення в травні 1812 р. Бухарестського миру з Туреччиною і підписання англо-російського союзного договору 18 липня 1812 р. значно зміцнили становище Росії. Незважаючи на це, шах і Аббас Мірза наполегливо не бажали укладення миру. Вони сподівалися на підтримку Англії і на послаблення Росії в результаті війни з наполеонівською імперією.
Британія вела в Ірані подвійну гру. Англія стала союзником Росії проти наполеонівської імперії, але зберігала в силі й договір з Іраном про надання йому підтримки проти Росії шляхом посередництва, допомозі грошима, інструкторами і зброєю. Англійський посланник Оузлі і британські офіцери діяли в Ірані проти Росії навіть під час нашестя наполеонівської армії на Москву. Оузлі підбурював Аббаса Мірзу робити Росії якомога менше поступок. Проте вже в жовтні 1812 р. іранська армія була розбита російськими військами біля Асландуза, і обстановка круто змінилася.
Оузлі став побоюватися повного розгрому Росією іранських військ. Змінивши свою тактику, він почав квапити іранський уряд з підписанням миру, одночасно вмовляючи російського уповноваженого генерал-лейтенанта Н. Ф. Ртищева стримати свої вимоги. Оузлі добивався того, щоб мирний договір вважався прелімінарним і був би поставлений під гарантію Англії, але ці домагання російською стороною були знехтувані.
Мирні переговори велися в карабаському містечку Гулістан між генерал-лейтенантом Η. Ф. Ртшцевим та іранським уповноваженим Мірзою Абдул-хасаном. Вони закінчилися підписанням 24 жовтня 1813 р. мирного договору, за яким Іран відмовлявся від домагань на Грузію, Дагестан і низку азербайджанських ханств. За Росією закріплювалося виняткове право мати військовий флот на Каспійському морі та різні торговельні пільги.
Після Гулістанського миру англо-російські торговельні і політичні суперечності в Ірані ще більш загострилися. Вивіз товарів з Ірану до Індії набагато перевищував іранський вивіз до Росії. У 1814 р. англійський уряд уклав новий союзний договір з Іраном проти Росії й Афганістану з умовою виплати щорічної англійської субсидії, навчання іранської армії англійськими офіцерами і постачання до неї англійських гармат і сукна для обмундирування. Англія зобов'язувалася допомогти Ірану добитися перегляду Гулістанського миру, обіцяла не втручатися в ірано-афганські конфлікти та у внутрішні справи Ірану.
Російсько-іранська війна (1826-1828 pp.). Туркманчайський договір 1828 р. Дії Англії під час цього конфлікту
Правляча феодальна верхівка Ірану не бажала відмовлятися від своїх завойовницьких задумів відносно Закавказзя і в 20-х pp. стала готуватися до нової війни з Росією. Чимале значення при цьому мали англійські підбурювання й облудні обіцянки "допомоги" з боку Англії.
Вісті про повстання в Петербурзі в грудні 1825 р. були сприйняті шахським урядом як вдалий момент для розв'язання військових дій проти Росії. 16 (28) липня 1826 р. 60-и тисячна іранська армія без оголошення війни вторглася до Закавказзя й почала стрімке просування до Тбілісі, але незабаром вона була зупинена, а потім армія Аббаса Мірзи потерпіла повну поразку. В кінці серпня 1826 р. російські війська під командуванням А. П. Єрмолова повністю очистили Закавказзя від іранських військ і військові дії були перенесені на територію Ірану. У квітні почався наступ російських військ у Вірменії. На допомогу російським військам піднялося місцеве вірменське населення. На початку липня пала фортеця Нахічевань, а вже в жовтні 1827 р. за підтримки місцевого населення російські війська оволоділи Єреванською фортецею.
Щоб забезпечити успішне ведення переговорів, генерал І. Ф. Паскевич наприкінці жовтня зайняв Тавріз – другу столицю Ірану, де знаходилися арсенали, артилерія іранської армії, родини багатьох вищих сановників, і швидко став просуватися до Тегерана. Серед іракських військ – паніка.
Англійський міністр закордонних справ лорд Каннінг запропонував Миколі І посередництво Англії, але цар через свого посла в Лондоні князя Лівена відповів, що "справи персидські стосуються виключно інтересів Росії". Англійська місія в Ірані давала шахові поради не йти на поступки Росії і зверталася з пропозицією про посередництво до російського головнокомандувача генерала князя І. Ф. Паскевича. Шахський уряд вимушений був піти на умови, які запропонувала Росія.
Проте війна Росії з Туреччиною, що почалася в 1828 р., і втручання англійського посланника Макдональда ускладнювали ситуацію. Переговори велися в Туркманчаї при діяльній участі знаменитого російського письменника О. С. Грибоедова, що обіймав посаду дипломатичного чиновника при канцелярії кавказького намісника. 10 (22) лютого 1828 р. вони завершилися підписанням генералом І. Ф. Паскевичем і Аббас Мірзою мирного договору на умовах: 1) переходу до Росії Єревана і Нахічевані; 2) сплати Іраном 20 млн. рублів контрибуції, половина якої була внесена до підписання договору, 3) російським підданим надавалися привілеї консульської юрисдикції, розмір іранських мит встановлювався в 5% вартості товару; 4) вільне плавання будь- яких російських суден по Каспійському морю; 5) підтверджувалася заборона Ірану мати військові кораблі на Каспійському морі й 6) право на вільне повернення до Росії вигнаних раніше до Ірану полонених – вірмен, грузин, азербайджанців. Царський уряд також обіцяв визнати Аббаса Мірзу спадкоємцем престолу.
Не зважаючи на реакційну і загарбницьку суть політики царизму, приєднання багатьох областей Закавказзя після воєн з Іраном і Туреччиною мало об'єктивно прогресивні наслідки. В результаті цього приєднання народи Закавказзя були врятовані від фізичного винищення з боку Туреччини і Ірану, а також їх агентури на Кавказі. Всупереч гніту царизму вони випробували на собі визвольну дію російського революційного руху.
Англія підбурювала Іран до війни, але не надала йому реальної підтримки, оскільки справжня мета британського уряду полягала лише в тому, щоб послабити Іран, зіпсувавши його стосунки з Росією. Після Туркманчайського договору британський посланник умовив іранський уряд погодитися за 250 тисяч туманів на відміну тих статей англо-іранського договору, які зобов'язували Англію бути посередником у прикордонних спорах між Іраном і Росією та надавати йому допомогу у війні з Росією. Для методів дипломатії колонізаторів вельми характерно те, що з цієї суми 50 тисяч туманів залишилися неоплаченими.
Туркманчайський договір був відвезений до Петербургу О. С. Грибоєдовим, після чого він був призначений посланником до Тегерана. Н. В. Нессельроде відхилив пораду О. С. Грибоедова відстрочити сплату контрибуції і гнучкіше вести боротьбу з впливом Англії в Ірані. Дані О. С. Грибоедову інструкції передбачали жорстку позицію в питанні про терміни виплати контрибуції і при здійсненні заступництва колишнім полоненим, що бажали повернутися на батьківщину. В умовах війни Росії з Туреччиною така інструкція ставила О. С. Грибоедова в скрутне становище.
Іранський уряд сподівався, що Росія надовго пов'язана у війні з Туреччиною. Він порушував терміни виплати контрибуції і перешкоджав видачі полонених. Шах і ворожі Росії вищі придворні сановники обкладали населення новими поборами і за допомогою духівництва підбурювали народ проти Росії і російського посланника, прагнучи відвернути народне незадоволення від реакційної політики правлячих кіл Ірану. У цих пібуреннях була задіяна й англійська місія.
Коли в російському посольстві відповідно до договору сховався захоплений раніше в полон євнух Мірза-Якуб, вірменин родом, що служив раніше головним скарбником шахських діамантів, який знав усі таємниці шахської скарбниці, духівництво і придворна верхівка, зорієнтована на Англію, закликали населення до розгрому російської місії. О. С. Грибоедов і персонал місії з невеликою охороною з козаків, що знаходилася при ній, захищалися до останньої краплі крові. Але вони були вбиті 11 лютого (30 січня) 1829 р. розлюченим натовпом при повному потуранні з боку шахської влади.
Ця провокація мала на меті викликати нову війну з Росією. Але поновлення війни з Іраном було визнано в Петербурзі неможливим, оскільки Росія була зайнята війною з Туреччиною. До того ж вона побоювалася повстань на Кавказі. Цар і К. В. Нессельроде задовольнилися формальними виба-ченнями і подарунками, з якими приїхав до Петербурга іранський принц Хозров Мірза, та висловлюваннями незадоволення на адресу О. С. Грибоедова. Між Росією та Англією й надалі продовжувалася боротьба за вплив в Ірані.
Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
